Продовжуємо розмову щодо того за що варто платити своїй дитині гроші, а за що ні. Сьогодні розглянемо одну з найскладніших тем – оплата за результати навчання. Відразу скажу, що остаточне рішення в цьому питанні залишається за батьками, але давайте детальніше розглянемо обидва підходи до цієї теми.

Зазвичай, в якості аргументів “за” приводять:

• це стимулює дитину краще вчитися;
• навчання – це перша робота дитини, а за роботу доречно платити гроші;
• це формує фінансові звички дорослого життя – краща оплата за кращу роботу.

В якості аргументів “проти” поширені такі:

• якщо перестати платити, дитина перестає вчитися;
• всі мотивації перетворюються лише на грошові – тяга до знань чи добре слово перестають щось вартувати в житті дитини;
• і всі інші сфери життя дитини поступово трансформуються в формат “без грошей робити не буду”.

Звісно, асортимент аргументів можна знайти і ширший, але загальна логіка саме така. І в кожній родині щодо своїх дітей саме батьки мають приймати остаточне рішення – ще раз на цьому акцентую увагу. Але, як же це зробити більш ефективно та не нашкодити своїй дитині? Пропоную повернутися до здорового глузду та загальної фінансової логіки. Якщо не читали минулий мій пост щодо оплати дітям за домашню допомогу – прочитайте, доречно. Бо там я запропонував саме такий підхід і його зараз продовжу.

З точки зору здорового глузду – якщо оплата за навчання дитини залежить від вашої спроможності оплачувати її оцінки – це безглуздо. Бо ваше матеріальне становище може змінитися, і не завжди в кращий бік. А якщо ви привчили дитину вчитися суто за гроші, а ці гроші платити не в змозі, принаймні деякий час, то дитина втрачає мотивацію вчитися. Більш того – формуються пробіли в системі навчання, які будуть заважати дитині в подальшому, навіть коли у вас знов з’являться гроші. Тобто, не можна прив’язувати результати навчання дитини до свого матеріального становища, бо між ними немає ніякого зв’язку.

У батьків, які мають бізнес чи займаються інвестуванням, в такий момент відразу має виникнути ідея – сформувати певний фонд, з якого робити такі виплати, щоб дитина не залежала від вашої поточної спроможності, а отримувала гроші з цього фонду. Такий собі інвестиційний проєкт з окремим бюджетом – приватний інвестиційний освітній фонд. Якщо розглядати навчання дітей як інвестицію, давайте згадувати логіку інвестування.

Батьки кажуть – ми платимо закладам приватної освіти, репетиторам, гурткам, то давайте платити і дітям, бо це все інвестиції. Але тоді стає питання отримання прибутків зі своїх інвестицій. Прибуток на вкладені кошти – це те, що треба вміти рахувати до того, як їх робити. Тобто, що я вкладаю та що отримую? Без чого можна обійтися чи отримати безкоштовно чи майже безкоштовно? Що покращує прибутковість інвестицій, а що погіршує? Доречно провести дослідження щодо того як ефективніше вкладати гроші в освіту своїх дітей, що саме забезпечує кращий прибуток в майбутньому. Але практика доводить, що батьки не досліджують ефективність інвестицій в навчання дітей, просто називають це інвестиціями. Мабуть, це для того щоб змиритись з витратою досить значних сум без розуміння ефективності таких витрат.

В бізнесі є дві системи стимулювання працівників – преміальна система та система штрафів. Згадую випадок, з яким зіштовхнувся в 00-х в одному з містечок в центрі України. Там в завод з виробництва побутової хімії іноземний інвестор вклав свої гроші. Більш того, він сам переїхав жити та працювати в Україну, бо фанат своєї справи, його метою було розбудувати цей завод найкращим чином, тому він постійно впроваджував якість інновації. Для цього він запровадив систему преміальних за новаторство – за гарну пропозицію щодо покращення виробничого техпроцесу давав працівникам премію – готівкою, на місці, щоб пришвидшити ці процеси покращень. Нагадаю – були 00-ві, премії готівкою були тоді у нас розповсюдженою практикою. Можете собі уявити в що перетворився робочий процес – його просто завалювали пропозиціями, він не встигав їх не те що впроваджувати, а навіть обробляти. Причому, наступного дня його чекали ті самі працівники з новими пропозиціями стосовно того як покращити те, що вони запропонували лише вчора, бо у них з’явилась ще одна ідея, крутіша за вчорашню. Так ідея покрашень перетворилась на суцільний бардак.

Бо для ефективної роботи системи важливі обидві складові – премії та штрафи. Ви готові штрафувати свою дитину за погані відмітки в школі? А впевнені, що штрафів буде не більше, ніж премій? А, якщо заженете дитину в борги, що будете робити? Ваша система точно збалансована настільки, що забезпечує покращення навчання, а не дасть абсолютно інші віддаленні результати? Пропоную батькам починати саме з відповідей на ці питання до того, як платити гроші за оцінки своїм дітям. А платити чи не платити – вирішуйте самі.

Минулого тижня пообіцяв окремо розглянути цю тему, тому давайте зараз це і зробимо. У різних авторів та в різних статтях в мережі можна знайти дуже різноманітні поради щодо того чи платити дітям за прибирання, яке вони зробили вдома, чи за оцінки, які вони отримали в школі, чи за посуд, який вони помили та не побили;)) І остаточне рішення як це робити в кожній конкретній родині мають приймати батьки, бо ніхто не зможе наперед сказати яке саме рішення буде краще саме в вашій родині. Бо все визначить результат, який ми побачимо, коли дитина стане дорослою. І цей результат буде визначатися фінансовою поведінкою вашої дорослої дитини – її поточним фінансовим станом, рівнем фінансової безпеки, реалізацією фінансових планів, тощо.

Тому пропоную спиратися на здоровий глузд, логіку та користь для дитини. А ця користь, перш за все, буде через розуміння того як працюють гроші в нашому житті – за що ми їх отримуємо, в якій кількості, яким чином. А ще користь в тому, щоб розуміти, що не все в житті оцінюється грошима. І є досить багато життєвих ситуацій, коли гроші не мають бути в пріоритеті. Наприклад, коли потрібна допомога близькій людині. Поширена ситуація – батьки роблять прибирання в оселі та залучають дітей до допомоги. Мати готує вечерю на всю родину та їй потрібна допомога на кухні. Батько лагодить паркан навколо будинку та потребує допомоги. Думаю, вже зрозуміло про що мова.

Так от, платити дітям за таку допомогу – це жахливо, бо ви привчаєте дітей до того, що якщо грошей у батьків немає, то і допомагати їм не треба, що допомога буває лише за гроші, що людські стосунки нічого не вартують без грошей. В усіх цих та купі інших схожих ситуацій діти мають знати, що допомогти – це їх родинний чи дружній внесок своїм часом, зусиллями, можливостями. Доречно говорити про це з дітьми та пояснювати чому саме так – бо кожен з нас щось робить в родині, щоб родині було комфортно жити спільно. Хтось прибирає, хтось ремонтує, хтось готує, хтось в цьому допомагає, і так ми разом забезпечуємо комфорт нашого життя.

І зовсім інші ситуації – коли дітей долучають до роботи, яка коштує грошей, за яку батьки готові платити стороннім людям. Наприклад, я долучаю своїх синів до своєї видавничої справи – вони збирають ігрові комплекти настільної гри “Лісові комерсанти”, автором та видавником якої я є. Я разом з ними працюю на конвейері та одночасно контролюю їх роботу, щоб бути впевненим в її якості. І за цю роботу вони отримують гроші, бо це бізнес – вони працюють в моєму бізнесі, приймають участь в виробничому процесі та отримують свою оплату.

І так може бути не лише в тих родинах, де у батьків є свій бізнес. Наприклад, ви користуєтеся послугами клірингу та платите гроші за прибирання своєї оселі. Діти можуть взяти на себе цю задачу і тоді гроші будуть отримувати вже вони, звісно за умови, що забезпечують якість, інакше замовлення знов перейде до клірингової компанії. Доречно проявити певну лояльність до дітей на початку такої роботи, але вимагати покращення якості до того рівня, який буде вас задовольняти. Важливо розуміти різницю між допомогою у родинному прибиранні та прибиранні замість замовлення клірингової компанії – це принципово різні речі, хоча в обох випадках мова йде про прибирання. Але в одному випадку – це спільна домашня робота, а в іншому – робота за гроші замість клірингової компанії.

Або ви вирішили продати частину врожаю черешні, яблук, горіхів, тощо. Але не встигаєте цим зайнятись – запропонуйте дитині це зробити, допоможіть порадою, надайте необхідну підтримку, організуйте процес так, щоб все вдалося та поділіть гроші, бо врожай належить вам, а роботу зробила дитина.
Чи продаж вживаних речей через інстаграм чи ОЛХ – доручить дитині цим зайнятися, нехай приведе їх до ладу, зробить світлини та опис, викладе в мережу, проведе попередні перемовини, тощо. Тобто, зробить частину роботи, яка принесе справжні гроші, і вже ці гроші ви ділите між собою. Тобто, коли за участі дитини ви отримали гроші, частина цих грошей (чи всі – це вже ваші домовленості) абсолютно доречно віддати дитині, бо дитина їх чесно заробила своєю працею.

Насправді існує безліч варіантів того як дитині заробляти гроші – я проводив опитування своїх учнів та вони поділились зі мною більш ніж 50 різноманітними способами заробляння в підлітковому віці, всі на базі їх реальної практики. Але важливо зробити так, щоб це відповідало логіці дорослого життя, давало досвід того як гроші заробляють дорослі люди. В такому досвіді буде користь для дитини і такі гроші є максимально цінними, бо зароблені по-справжньому, а у дитини з’являються не лише гроші, а й розуміння як це відбулось, звідки ці гроші взялися, чому саме так та саме стільки.

Перейдемо до справжніх грошей, готові? Минулі 3 тижня ми про справжні гроші ще не говорили – лише про іграшкові. Але іграшкові і потрібні саме для того, щоб перейти до справжніх. І перше питання – коли з дітьми робити цей крок та почати їм давати свої особисті кишенькові гроші?

Давайте почнемо з того, щоб спочатку відповісти на питання – навіщо дитині давати кишенькові гроші? Вочевидь, щоб дитина отримала досвід, перш за все. Та навчилась грошима задовольняти свої потреби, наприклад в їжі. Тобто, щоб самостійно скористатися особистими грошима, у дитини має бути така можливість. Якщо ви даєте дитині гроші в руки перед касою магазина, щоб дитина розрахуватися за морозиво – досвіду в цьому мало. Взяв-віддав. А от якщо дитина по дорозі на тренування самостійно заходить в магазин та на свої кишенькові гроші купує собі морозиво – досвіду отримує значно більше. Бо обирає яке морозиво купити, дивиться скільки воно коштує, порівнює з наявною сумою грошей, отримує решту, тощо.

Зазвичай, можливості для отримання самостійного досвіду використання грошей з’являються, коли дитина починає ходити до школи самостійно чи переходить з початкової школи до середньої, де вже немає такої щільної опіки однієї вчительки. А от коли певну частину дня дитина проводить самостійно та коли сама пересувається за своїми дитячими маршрутами – до школи, зі школи, на тренування чи додаткові заняття, тощо, з’являється потреба в особистих грошах. І по дорозі точно з’являються купа можливостей витратити ці кошти – перш за все на смаколики, яких дітям багато не буває;))

Часто саме такий досвід стає першим повністю самостійним фінансовим досвідом в житті дитини. Я витрачав гроші, які давала мені мама на шкільне харчування, на бутерброди в шкільному буфеті замість повного обіду в шкільній їдальні – це була моя фінансова таємниця:)) А на особисті збереження купував марки в кіоску навпроти дому та збирав колекцію, а на перервах ми з однокласниками обмінювалися цими марками між собою. Все це дуже важливий досвід в житті дитини, саме через реальні фінансові дії з’являється розуміння використання грошей, як інструменту.

В чому полягає задача батьків в цей період? Перш за все – надавати кишенькові гроші, без всяких умов, але певну базову суму. Цю суму ви визначаєте самі, але діти мають її знати та розуміти, що на цю суму вони можуть розраховувати. Тобто, це такий собі базовий дохід, який важливий саме для отримання дітьми реального фінансового досвіду. Про додаткову оплату – за оцінки чи домашню допомогу ми будемо говорити окремо, там дуже багато нюансів та дуже різні погляди на таке родинне фінансове стимулювання. Сьогодні саме про базовий, безумовний дохід – доречно, щоб він був. Меншим дітям доречно давати гроші на день – щоб вони здобували свій маленький досвід. Чим старшими діти стають, тим більше доречно збільшувати цей період часу, щоб вони самі вчились планувати свої витрати.

І коли ви доходите в своєму фінансовому вихованні до того, що видаєте дітям гроші на декілька днів або тиждень, треба чітко тримати позицію щодо того, щоб дитина могла витратити ці гроші хоч за день, але всі інші дні тижня тоді живе без грошей, або шукає інші джерела фінансування (бабусі/дідусі, нариклад). Такий досвід важливо дитині дати, бо інакше в дорослому житті може статись значно гірша ситуація, коли зарплата буде витрачена за один день, а потім молода людина залазить в кредит, щоб прожити наступні два тижня. Таких проблем можна уникнути, якщо дати можливість наробити фінансових дурниць в дитячому віці, але важливо зробити висновки. Саме для цього важливо говорити з дітьми про гроші – в минулих трьох постах я дав три різних інструменти для такого спілкування – почитайте, якщо пропустили.

Досвід в цей період важливіший за суму, бо значні суми дітям зазвичай не довіряють. Важливо не йти на поводу у дітей в ситуаціях, коли вони витратили гроші на тиждень та просять вас надати ще. Найгірше, що можуть зробити батьки в цей момент – зіпсувати їх досвід своїми грошима, тобто дати дітям ще грошей. Не звертайте увагу, якщо діти кажуть начебто такого більше робити не будуть. Це просто слова – їм доречно відчути наслідки того, що вони витратили всі свої гроші. Пам’ятайте, що важливо розділяти справи та почуття:
– Та моя дитина, я тебе люблю, незалежно від того що ти робиш, але грошей не дам до наступного тижня. Бо я тебе люблю.

Звісно, не треба їх тримати в школі голодними – можна спорядити їх ланч-боксом, але гроші не давати. Підліткам дуже не подобається ідея ходити з ланч-боксом замість грошей. Але цей досвід буде для них значно важливішим, якщо вони його проживуть, а не просто будуть слухати ваші настанови, які не закріплені діями. Ще раз – досвід на цьому етапі фінансового виховання має стати батьківським пріоритетом. Не комфорт чи забезпечення всіх бажань дитини, а саме досвід особистого використання грошей. І гроші можуть закінчуватися – дайте їм це відчути, це важливо.

Минулі два тижня ми тут говорили про книжки, мультфільми та фільми. Пора поговорити про ігри. Лише саме про настільні фінансові ігри, тобто такі, де гравці грають вживу за ігровим столом та використовують фінанси – ігрові гроші.

Почнемо з того чому саме настільні ігри, а не комп’ютерні. Бо настільні ігри дають можливість розвинути живу комунікацію, очі в очі, дозволяють спілкуватися та домовлятися, тренуючи навички, які точно знадобляться для успішного життя. Бо в 21 столітті месенджери та соціальні мережі – лише інструмент, який пришвидшує комунікації, а не відміняє їх. А ще настільні ігри дозволяють покращувати відносини в родині чи дружній компанії, якщо правильно обирати в які саме ігри грати.

Як правильно вибрати настільну гру? Доречно звернути увагу, перш за все, на сенси, які несе гра. Далеко не завжди вони бувають позитивними. Наприклад, найбільш відома в світі фінансова гра базується на негативному принципі “збанкрутуй свого сусіда”, бо там виграє лише один з гравців за рахунок того, що він всіх зробив банкрутами. Здогадались що це за гра?

А є зовсім інші фінансові ігри, які тренують інші навички – об’єднання ресурсів, взаємодопомогу та підтримку, взаємовигідну кооперацію, досягнення мети разом з іншими, а не за рахунок інших. Якщо прогуглите, то швидко знайдете інформацію, що я є розробником саме такої гри для всієї родини “Лісові комерсанти”. І саме в фінансові ігри з позитивними сенсами доречно грати – вони допомагають через гру опанувати певні життєві принципи, скласти певний фінансовий сценарій, навчитись будувати фінансовий успіх та позитивні стосунки одночасно, а не обирати серед них.

Гра – найбільш природний спосіб навчання. Немає кращого способу передати дітям свій досвід, ніж через гру та спільну діяльність. І саме фінансова гра дозволяє передати цей досвід безпечно, оскільки в грі використовуються ігрові гроші, які не шкода і втратити, аби з користю. І саме гра дає таку користь – досвід ігровий, але висновки можна зробити справжні. Вкрай важливо допомогти дітям сформулювати за зафіксувати ці висновки – підсумувати гру, обговорити, проаналізувати, порадитись, сформувати план щодо наступної гри та, обов’язково, грати ще. Бо гра – це важливо!

Лише не робіть двох поширених помилок:

1. Піддаватися дітям, щоб полегшити їм виграш, замінити користь позитивними емоціями. Звісно, діти втратять зацікавленість в грі, якщо будуть весь час програвати. Але перемога має бути вагомою, відчуття подолання труднощів важливі, щоб відчути себе справжнім переможцем. Дух змагання збільшує зацікавленість дітей в грі, але важливо, щоб перемога була заслуженою та чесною.

2. Не залишати дітям шансу на перемогу, бо ви дорослий та краще знаєте світ фінансів, вмієте рахувати швидше, тощо. Така позиція призведе до того, що діти не бажатимуть з вами грати, навіть якщо гра їм подобається. Бо ви лишаєте їх навіть шансу на перемогу.

Тому фінансова гра з дітьми – це для батьків окремий тренажер з пошуку балансу у стосунках з дітьми.

Продовжимо розбиратися з темою фінансового вихованні дітей та підлітків. Ні для кого не буде відкриттям, що значну частину вільного часу сучасні діти “втикають” в свої смартфони, бо вже змалечку їх мають. А іноді роблять це не лише у вільний час, а й замість домашніх справ чи навчання, що призводить до певних конфліктів з батьками. А як щодо користі, а не просто проведення часу у смартфоні? Давайте розбиратися.

Для початку – чи знаєте ви який контент дивляться ваші діти? Так стається, що в певний момент батьки майже перестають це контролювати, причому вікова планка щодо втрати цього контролю постійно зменшується. Ну бо ніколи і не зручно – не для того ж смартфон купували, щоб разом в ньому сидіти, тому сидимо кожен в своєму;) Але…

Іноді доречно зробити виняток та посидіти разом в одному смартфоні, компі чи плазмі. І подивитись спільно щось корисне. Для менших дітей це можуть бути фінансові мультфільми (такі є, причому українських авторів – пошукайте). Для середнього та старшого шкільного віку – фільми про підприємництво та бізнес-компанії на основі реальних подій, автобіографічні фільми про відомих бізнесменів, брокерів та фондові ринки, тощо. Заведіть собі таку традицію – регулярно спільно з дітьми дивитись такі мультфільми чи фільми.

І, звичайно, обговорювати те, що дивились разом. Так само, як з книжками, про що я писав тиждень тому. Це найбільш важливий та вагомий етап – обговорення. Мультфільм чи фільм – лише привід для розмови, можливість зануритись в тему глибше, розібратися разом, зробити висновки, спробувати використати в житті щось з того, що узнали, тощо. Саме такі обговорення будуть максимально допомагати вашим дітям робити наступні кроки в напрямку фінансової та підприємницької грамотності.

В українських родинах існують поширені стереотипні підходи до виховання дітей. І декілька табуйованих тем, на які батьки майже не спілкуються з дітьми. Бо переважно не знають як краще це робити, тому спочатку займають позицію “тобі це зарано”, а потім виявляється, що говорити на цю тему з дітьми вже запізно. І перша така тема – секс, але цей блог присвячений не сексу, тому цю тему пропускаємо.

А друга така тема – гроші. Безліч разів зустрічав позицію батьків “навіщо дитині це знати, нехай живе щасливою, потім розбереться”. І от, коли приходить те саме “потім”, виявляється, що підлітки від батьків ніякі поради вже не сприймають, бо увійшли в період підліткової сепарації (відокремлення від батьків, яке переважно проходить конфліктно). І починають молоді люди набивати свої шишки – залазити в борги, псувати кредитну історію, віддавати значну частину зароблених грошей у вигляді відсотків по кредитам, втрачати гроші та мотивацію замість життя в задоволення.

Окрема проблема – непідготовленість до самостійного фінансового життя, нерозуміння вартості життя окремо від батьків, невміння сформувати особистий бюджет так, щоб розподілити свої гроші на певний період часу, відсутність навичок заощаджень і, тим більше, інвестування. А все це починається з того самого “та це ще дитині рано”. Але потім, виявляється, запізно.

Тому в цьому блозі ми будемо з вами розбирати саме фінансове виховання дітей та підлітків. Яке, до речі, неможливе без зростання рівня фінансової грамотності дорослих. Якщо ви самі не чистите зуби, але кажете дітям, що це треба робити, вони це робити не будуть. Якщо ви самі не миєте руки перед обідом, але дітям кажете, що це робити важливо, вони це робити не будуть. Якщо ви самі втикаєте в телефон кожну   вільну хвилину, але дітям кажете що так робити не треба, вони будуть втикати в телефон кожну вільну хвилину. Бо найважливіша частина виховання – особистий приклад. І фінансового виховання, в тому числі.

Щоб зробити спільно з дітьми кроки в напрямку фінансової грамотності та фінансового виховання, почніть з фінансових книжок. Якщо діти досить маленькі – можете читати їм вголос. Я своїм любив читати на ніч, але вам видніше в який час це краще робити в вашій родині. Якщо діти підліткового віку – читайте книжку з ними одночасно та обговорюйте прочитане. Найважливіша частина цієї традиції – саме обговорення. Фінансові книжки мають стати приводом для фінансових розмов, джерелом фінансових тем для досліджень, вони мають викликати питання, з якими ви можете розбиратися спільно. Книжка, яку ви разом читаєте, створює привід для спілкування про гроші, якого зазвичай не вистачає в українських родинах.

Відразу попереджу заяви “моя дитина не читає книжок”. Звісно, це поширена ситуація. Але саме цікава фінансова книжка і може змінити цю ситуацію чи стати виключенням. Бо тема грошей дітям цікава!
Тому зараз оберіть книжку відповідно до віку дитини – в українських книгарнях цілком вистачає вибору такої літератури. Зверніть увагу і на мої книжки “Лісові комерсанти” для молодшого шкільного віку та “Мрія на мільйон” для середнього та старшого шкільного віку – їх можна придбати в усіх мережевих книгарнях України. І спробуйте читати!

Так замотався цього літа, що забувся своєчасно викласти чергову телевізійну програму про фінансову грамотність, яку записали з місцевими телевізійниками. Виправляюсь:))