Дитині подарували гроші – що з ними робити?

Давайте одразу відкинемо ситуації, коли гроші дарують батькам для дитини, наприклад, на хрестини. Коли дитина настільки мала, що абсолютно всі питання витрат вирішують батьки, це не гроші для дітей, це допомога батькам. І якщо бабусі/дідусі подарували на 2-річчя по тисячі гривень кожен, то це батькам подарували для дитини, хоч і сказали, що то дитині – дитина ще не розуміє цінність цих кольорових папірців. Тобто, мова про той вік, коли дитина вже розуміє що таке гроші та як їх використовувати в житті, це десь від 6-7 років та старше.

І коли в такому віці дітям дарують досить вагому для дитини суму грошей (на день народження, родичі за колядування, тощо), то ми можемо спостерігати декілька поширених моделей поведінки батьків:

  • забрати ці гроші, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
  • на словах сказати, що це твої гроші, але нехай будуть у нас, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
  • відкласти ці гроші в якусь окрему шухлядку/на рахунок/тощо, але не дати ними користуватися на свій розсуд;
  • вплинути на дитину своїм авторитетним словом так, щоб ці гроші були витрачені на розсуд батьків, а не дитини, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити.

Логіка зрозуміла, так? Тобто, обмежити використання цих грошей дитиною, позбавивши такого важливого особистого досвіду. Більш того, саме так відбувається привчання дитини до навченої безпорадності, але це окрема величезна тема – сьогодні її розглядати не будемо.

Але і дати дитині повну волю робити з цими грошима що завгодно (накупити цукерок до алергії, роздати у дворі іншим дітям, роздерти їх на шмаття, тощо) – це інша крайність, бо користі від таких вчинків теж не буде. Тобто, важливо знайти оптимальну комбінацію, в якій ці подаровані гроші одночасно дадуть дитині задоволення та користь. Зверніть увагу, що це вкрай важлива комбінація – і задоволення, і користь разом. Бо дитині від цих грошей важливо отримати задоволення, а адекватні батьки зацікавлені, щоб їх діти отримували користь.

Дозволю собі дати декілька простих, але ефективних порад щодо таких подарованих грошей:
1. Скористайтеся цим грошовим подарунком, як приводом для навчання дитини щодо поводження з грошима – поговоріть про ці гроші, запитайте думку/плани дитини щодо цих грошей, можете обережно висказати свою думку/пропозицію, але саме в форматі розмови, а не вказівки.

2. Узгодьте яку частину цих грошей дитині доречно витратити на свій розсуд, в межах здорового глузду та збереження здоров’я – купити щось смачне чи якусь іграшку, придбати щось в комп’ютерній грі, покататись на американських гірках до ікоти, тощо. Можливо, бажання дитини не збігається з вашим розумінням доцільності витрачання грошей – дитині важливо дати отримати своє задоволення за свої гроші, для вас має бути принципово, щоб це відбулось безпечно.

3. Узгодьте яку частину грошей доречно заощадити на вагому для дитини покупку – новий телефон, велосипед, відеокарту в комп, тощо. Можете використати механізм подвоєння заощаджених грошей – тобто, дитині потрібно зібрати половину суму, а другу половину додадуть батьки. Таке подвоєння значно прискорює накопичення, робить цей процес більш позитивним, надає досвід заощаджень, бо віддалене задоволення складна для дітей операція.

Такий поділ грошей на дві частини для швидкого та віддаленого задоволення – вкрай важливий для дітей. Якщо частину своїх грошей дитина хоче задонатити на Сили Оборони, підтримати приют для тварин чи купити тортик сусідці-пенсіонерці, яка собі цього дозволити не може – це взагалі ідеальна історія. Але це має бути бажання дитини, а не ваша вказівка, бо ключовий момент – ці гроші належать дитині, ми лише допомагаємо їх краще використати. Про це мають пам’ятати батьки та від цього відштовхуватись в таких ситуаціях. Тому остаточне рішення за дитиною, але ми маємо прикласти максимум зусиль, щоб це рішення було розумним.

І ще. Відкладання грошей без конкретної мети зазвичай не має ніякого сенсу для дитини, тобто – давай їх сховаємо, про всяк випадок буде резерв. Або заощадження на якусь занадто віддалену перспективу – тобі вже 8 років, почнемо збирати на навчання в університеті, і ще за 8 років зрозумієш навіщо ми це робимо. Так не працює. Хіба що дитина сама захоче так зробити – бувають такі виняткові випадки. Але переважна більшість дітей так далеко в своєму житті не заглядає і недоречно від дитини цього вимагати.

Коли доречно оформити банківську картку дитині?

Почнемо з того коли взагалі можливо дитині зробити її особисту банківську картку. За наявними пропозиціями дитячих чи юніорських програм з 6 років. Вже декілька банків в Україні пропонують такі програми: Приватбанк, Монобанк, Ощадбанк, А-банк, цей список постійно зростає.  Дитячі та юніорські картки – це перші банківські картки, з яких доречно починати занурення дітей в світ електронних грошей. Бо такі картки повністю контролюють батьки, фактично це додаткова картка до батьківського банківського рахунку, по якій батьки через свій банківський додаток встановлюють всі ліміти та контролюють всі операції дітей. І саме завдяки використанню такої дитячої картки батьки мають можливість контрольованого впливу – слідкувати за використанням цієї картки та допомогти дитині порадами, щоб більш ефективно нею користуватися.

Коли такі карти лише почали з’являтися, а банківських додатків в телефонах ще не було (бо телефони були кнопкові) я оформив дитячу карту своїй старшій дитині. І це було в ті часи, коли на дитячу карту також можна було встановити невеликий кредитний ліміт, що я і зробив – про всяк випадок. А про особливості використання дитиною кредитного ліміту я узнав через погіршення свого кредитного рейтингу – виявилося, що вона знімала кредитні гроші з банкомату (з комісією 4%), а повертала їх на карту без врахування цієї комісії, що призвело до прострочених платежів. Сума була незначною, але який чудовий привід для спілкування про банківські гроші з дитиною.

Зараз банківські додатки дозволяють контролювати всі операції в режимі реального часу і опція кредитних грошей вже не доступна на дитячих картах (мабуть, банки теж зробили висновки:)) Але деякі батьки не вважають за потрібне зробити дитячу карту, бо самі користуються готівкою та дітям дають готівкові гроші. Ви маєте знати, що з 14 років за наявності ID-карти підлітки можуть отримати свою особисту дебетову банківську картку, контролювати яку батьки вже не можуть. І вони це точно зроблять! Бо їх друзі будуть мати такі карти, а в підлітковому віці приклад друзів важливіший за приклад батьків. Тому, якщо своєчасно в дитинстві ви не допомогли дитині опанувати використання банківської картки, в підлітковому віці втратите цю можливість – вони робитимуть свої фінансові помилки вже без вашої участі та допомоги.

Розберемося з найбільш важливими питаннями щодо оформлення та налаштування банківської картки:

  • Чи потрібно дитині пройти якесь окреме навчання до того як оформити дитячу банківську карту?

Достатньо попередити дитину, що у неї тепер буде своя банківська картка. Скоріше за все, дитина вже знає що це таке:) Якщо приділите час та увагу спілкуванню щодо використанню цієї карти – це цілком доречно, але не завантажуйте занадто теорією – цікавіше буде про це говорити вже за наявності карти та певних ситуацій з практики.

  • На що звертати увагу під час налаштувань банківської карти для дитини?

На те, як ця карта буде використовуватися. Якщо у дитини є можливість робити всі покупки безготівково (в їдальні школи є термінал, в автобусі по дорозі на тренування можливість платити картою, тощо), можна обмежити зняття готівки. Якщо не хочете, щоб дитина витрачала гроші на ігри онлайн – обмежити платежі онлайн. Тобто, спирайтесь на здоровий глузд та загальні правила безпеки. Важливо, щоб дитина знала про ці обмеження, щоб запобігти зайвому стресу, коли їй не вдається скористатися картою, хоча там точно є гроші.

  • Чи може дитина загнати вас в борги перед банком чи оформити кредит?

Ні, всі дитячі та юніорські катки зараз виключно дебетові – тобто, з них можна використати лише ті гроші, які на карті вже є. Оскільки переважно саме ви будете поповнювати цю карту, то саме ті гроші, які ви на дитячу карту перерахували, дитина і може використати. Це навіть безпечніше, ніж давати дитині готівку. І значно простіше проконтролювати як були використані ці гроші, щоб поспілкуватися про це.

Скільки грошей діти коштують своїм батькам?

Якщо у вас є діти, ви знаєте що діти – це дорого;)) Для адекватних дорослих людей народження дітей зазвичай є обізнаним рішенням з розумінням необхідних витрат, підготовкою до цього, відповідними змінами в сімейному бюджеті за принципом “спочатку дітям, потім собі”, тощо. І це справжній супер-марафон, оскільки продовжується він принаймні до повноліття дітей, а часто і довше.

Але, коли ми спілкуємося з дітьми підліткового віку, вони на питання щодо витрат своїх батьків на дітей, зазвичай рахують суму кишенькових витрат – бо саме ці гроші безпосередньо проходять через їх руки. Можуть ще додати витрати на навчання, якщо знають скільки батьки за нього сплачують. Іноді додають деякі витрати на гаджети чи інші речі, якщо купували їх спільно. Тобто, діти рахують саме ті гроші, у витрачанні яких вони приймали участь, чи до яких безпосередньо дотичні.

І ніколи, чуєте – НІКОЛИ не рахують суму комунальних витрат, хоча використовують воду, електрику, газ. Також не рахують вартість харчування, бо просто відкривають холодильник та знаходять в ньому їжу без цінників. Не рахують вартість пального, навіть якщо батьки відвозять їх машиною до школи та забирають зі школи. Не рахують вартість подарунків, які отримують – бо це ж подарунки, вони безкоштовні. І цей список безкоштовного можна продовжувати ще довго.

А потім досить часто можна почути від батьків питання “Чому діти не цінують те, скільки ми для них робимо?” або “Ми стільки в них вклали, а вони…” Так, в тому і справа, що це батьки знають скільки вклали, а дітям ніхто про це не казав, з родинною бухгалтерією їх не знайомив, до фінансових рішень дітей не долучав. Тому діти і не здогадуються скільки грошей вони коштують своїм батькам. І тим більше не в змозі порахувати скільки їм коштуватиме самостійне життя. Тобто, вони виявляються не готовими до самостійного життя, бо не уявляють скільки це коштує.

Тому дітям на своїх заняттях я даю завдання – поспілкуватися з батьками та узнати у них про витрати родини: комуналка, харчування, телефон/інтернет, одяг/взуття, відпочинок/розваги, тощо. Для того, щоб порахувати скільки потрібно заробляти в дорослому житті, щоб дозволити собі жити самостійно без боргів та побутових кредитів. Майже діти про це мріють, вони хочуть самостійності, але поняття не мають скільки це коштує. І регулярно після отримання цього завдання чую від учнів:

  • Батьки сказали, що то тобі ще рано.
  • Батьки сказали, що не скажуть, щоб нікому не розповів.
  • Батьки кажуть, що багато, але самі точно не знають.
  • Батьки кажуть, що то дивне завдання, мабуть вчитель/тренер щось від них хоче, тому через дітей питає про достаток родини.

Список можу продовжити, але важливо зрозуміти суть – діти не будуть готові до самостійного життя, якщо не знатимуть скільки воно коштує. У них буде шок, коли вони зіткнуться з реаліями дорослого життя, і навряд це буде шок від радості, скоріше навпаки. Тому що батьки вважали, що… (вище є варіанти).

Звісно, є і зовсім інші приклади – коли виконання цього завдання відкриває підліткам фінансові реалії, спочатку вражає їх сумами, але дозволяє доторкнутися до реалій фінансового світу дорослих. Для батьків таке завдання – чудовий привід, який доречно використати, щоб залучити дитину до фінансового планування родини, принаймні на рівні поточних витрат: продукти харчування, комунальні платежі, побутова хімія, витрати на навчання, одяг/взуття, гаджети, побутова техніка, тощо.

В сучасному світі, щоб дізнатись приблизний рівень достатку родини, не потрібно запитувати дітей – все необхідне можна знайти через відкриті дані з інтернету. А от для того, щоб підготувати дітей до самостійного фінансового життя, якраз і потрібно їх долучати до рішень щодо витрат сімейного бюджету. І це дозволить їм підготуватися до свого самостійного дорослого життя більш впевнено та спокійно, бо воно буде для них зрозумілим. Принаймні, з цієї сторони.

Чи платити дитині за оцінки в школі?

Продовжуємо розмову щодо того за що варто платити своїй дитині гроші, а за що ні. Сьогодні розглянемо одну з найскладніших тем – оплата за результати навчання. Відразу скажу, що остаточне рішення в цьому питанні залишається за батьками, але давайте детальніше розглянемо обидва підходи до цієї теми.

Зазвичай, в якості аргументів “за” приводять:

  • це стимулює дитину краще вчитися;
  • навчання – це перша робота дитини, а за роботу доречно платити гроші;
  • це формує фінансові звички дорослого життя – краща оплата за кращу роботу.

В якості аргументів “проти” поширені такі:

  • якщо перестати платити, дитина перестає вчитися;
  • всі мотивації перетворюються лише на грошові – тяга до знань чи добре слово перестають щось вартувати в житті дитини;
  • і всі інші сфери життя дитини поступово трансформуються в формат “без грошей робити не буду”.

Звісно, асортимент аргументів можна знайти і ширший, але загальна логіка саме така. І в кожній родині щодо своїх дітей саме батьки мають приймати остаточне рішення – ще раз на цьому акцентую увагу. Але, як же це зробити більш ефективно та не нашкодити своїй дитині? Пропоную повернутися до здорового глузду та загальної фінансової логіки. Якщо не читали минулий мій пост щодо оплати дітям за домашню допомогу – прочитайте, доречно. Бо там я запропонував саме такий підхід і його зараз продовжу.

З точки зору здорового глузду – якщо оплата за навчання дитини залежить від вашої спроможності оплачувати її оцінки – це безглуздо. Бо ваше матеріальне становище може змінитися, і не завжди в кращий бік. А якщо ви привчили дитину вчитися суто за гроші, а ці гроші платити не в змозі, принаймні деякий час, то дитина втрачає мотивацію вчитися. Більш того – формуються пробіли в системі навчання, які будуть заважати дитині в подальшому, навіть коли у вас знов з’являться гроші. Тобто, не можна прив’язувати результати навчання дитини до свого матеріального становища, бо між ними немає ніякого зв’язку.

У батьків, які мають бізнес чи займаються інвестуванням, в такий момент відразу має виникнути ідея – сформувати певний фонд, з якого робити такі виплати, щоб дитина не залежала від вашої поточної спроможності, а отримувала гроші з цього фонду. Такий собі інвестиційний проєкт з окремим бюджетом – приватний інвестиційний освітній фонд. Якщо розглядати навчання дітей як інвестицію, давайте згадувати логіку інвестування.

Батьки кажуть – ми платимо закладам приватної освіти, репетиторам, гурткам, то давайте платити і дітям, бо це все інвестиції. Але тоді стає питання отримання прибутків зі своїх інвестицій. Прибуток на вкладені кошти – це те, що треба вміти рахувати до того, як їх робити. Тобто, що я вкладаю та що отримую? Без чого можна обійтися чи отримати безкоштовно чи майже безкоштовно? Що покращує прибутковість інвестицій, а що погіршує? Доречно провести дослідження щодо того як ефективніше вкладати гроші в освіту своїх дітей, що саме забезпечує кращий прибуток в майбутньому. Але практика доводить, що батьки не досліджують ефективність інвестицій в навчання дітей, просто називають це інвестиціями. Мабуть, це для того щоб змиритись з витратою досить значних сум без розуміння ефективності таких витрат.

В бізнесі є дві системи стимулювання працівників – преміальна система та система штрафів. Згадую випадок, з яким зіштовхнувся в 00-х в одному з містечок в центрі України. Там в завод з виробництва побутової хімії іноземний інвестор вклав свої гроші. Більш того, він сам переїхав жити та працювати в Україну, бо фанат своєї справи, його метою було розбудувати цей завод найкращим чином, тому він постійно впроваджував якість інновації. Для цього він запровадив систему преміальних за новаторство – за гарну пропозицію щодо покращення виробничого техпроцесу давав працівникам премію – готівкою, на місці, щоб пришвидшити ці процеси покращень. Нагадаю – були 00-ві, премії готівкою були тоді у нас розповсюдженою практикою. Можете собі уявити в що перетворився робочий процес – його просто завалювали пропозиціями, він не встигав їх не те що впроваджувати, а навіть обробляти. Причому, наступного дня його чекали ті самі працівники з новими пропозиціями стосовно того як покращити те, що вони запропонували лише вчора, бо у них з’явилась ще одна ідея, крутіша за вчорашню. Так ідея покрашень перетворилась на суцільний бардак.

Бо для ефективної роботи системи важливі обидві складові – премії та штрафи. Ви готові штрафувати свою дитину за погані відмітки в школі? А впевнені, що штрафів буде не більше, ніж премій? А, якщо заженете дитину в борги, що будете робити? Ваша система точно збалансована настільки, що забезпечує покращення навчання, а не дасть абсолютно інші віддаленні результати? Пропоную батькам починати саме з відповідей на ці питання до того, як платити гроші за оцінки своїм дітям. А платити чи не платити – вирішуйте самі.