Сьогодні запропоную вам такий приклад – підлітку, який ніколи не готував нічого складнішого за яєчню чи пельмені доручили приготувати обід на всю родину: зварити борщ, насмажити котлет, приготувати гарнір та салат, компот та десерт. Причому, для цього треба сходити на ринок, де придбати все необхідне – м’ясо, борошно, овочі, фрукти, спеції, тощо. Що саме купити, в якій кількості, за якими рецептами готувати – то все сам розберешся. Ага, і ще нюанс – на ці покупки треба заробити гроші – де/як сам визначай. Як буде все готове, поклич, прийдемо їсти. Як думаєте, який буде результат?

Так от, це лише обід. А тепер порівняйте кількість задач, яку потрібно вміти вирішити для приготування обіду та кількість задач, які треба вміти вирішити для самостійного життя. І спробуйте об’єктивно оцінити як само ви готуєте своїх дітей до їх самостійного життя. Причому, бажано, щоб це самостійно життя проходило не абияк, а ще й давало задоволення, успіх, щастя… Тобто, обід має вийти смачним, якісним, поданий вишукано, тощо.

А тепер спробуємо розділити задачу з обідом на частини. Спочатку долучити дитину до приготування салату – робити його спільно, а за деякий час передати салат на повну відповідальність дитини. Далі спільно варити борщ, долучаючи дитину все більше та більше, щоб поступово навчити всьому цьому магічному процесу;) Так само зробити з іншими стравами. Окремо приділити увагу сервіруванню стола. Брати дитину з собою за покупками не в форматі “просто ходи поруч”, а в форматі активного обговорення та спільного вибору. Тобто, все це робити поступово. І тоді одного дня можна сказати:
– Ми по справах, обід на тобі.
І обід дійсно може бути – гарантії немає, але хоча б шанс з’являється;))

Так от, харчування – лише один з аспектів самостійного життя. Бо є ще сплата комунальних платежів, бажано регулярна, щоб не залишитись без електрики чи води, бо їх відрізали за борги. Є ще купівля одягу по сезону з розумінням кількості грошей, які потрібні для таких покупок. Є ще коштовні покупки, які можна робити в кредит, а можна накопичувати на них гроші, і треба вміти рахувати в якій ситуації як краще це зробити. Є ще особистий резервний фонд – фінансова подушка безпеки, яка значно посилює впевненість під час фінансових рішень. Є іпотечні програми, податкові нарахування, кредитні ліміти з пільговим періодом, інвестиційні фонди, ризикові фінансові операції, тощо. І все це впливатиме на фінансовий результат життя вашої дитини. Тому краще готувати дитину до самостійного життя вже, поступово. І чим менший вік дитини, тим більш повільно можна це робити. Бо коли дитина переходить в підлітковий вік – ви вже майже спізнилися.

Наприкінці одне спостереження – чим більш заможна родина, тим менше уваги приділяється питанням виховання фінансової самостійності. Бувають виключення, але саме таку тенденцію спостерігаю. Бо в заможній родині і так все добре, навіщо дитину тим навантажувати, хай живе щасливою та має все необхідне. Зараз – так. А надалі? Хто та коли навчить цю забезпечину дитину жити самостійно? Чи батьки тягтимуть її на собі до пенсії, причому пенсії самої дитини? Який сенс своїми грошима створювати проблему своїм дітям у майбутньому? Подумайте про це. Та долучайте дітей до вирішення прикладних фінансових задач з життя, поступово, але долучайте.

Викладаючи фінансову грамотність постійно стикаюсь з тим, що діти та підлітки на питання “Що таке податки?” відповідають, що це плата за електрику, воду, газ. Бо в українському суспільстві зазвичай не обговорюються податки та відсутня культура обізнаної сплати податків. Натомість, про комунальні платежі діти чують, особливо коли тарифи піднімаються та значно зростають в зимовий період завдяки опаленню. А у дітей все просто – про що вони щось чули, про те і кажуть. Чули про комуналку – от і кажуть про комуналку, хоча питання було про податки.

Начебто, і що такого? Зростуть – розберуться. Але саме питання обізнаної сплати податків впливає на їх громадянську позицію та відношення до так званого “безкоштовного”, тобто сплаченого за рахунок податків – освіти, медицини, поліції, святкового концерту на міській площі, лавочки біля під’їзду, смітників в парку, тощо. Коли у дітей немає розуміння, що чиновники в мерії отримують заробітну плату з податків, які сплачуються батьками, то формується викривлене відношення до своєї держави. Розуміння, що саме громадяни утримують державу змінює відношення до державних інституцій, тому обізнане відношення до сплати податків важливе.

Податкова система в Україні побудована таким чином, що наймані працівники зазвичай не знають суму податків, яку сплатили, бо податковим агентом виступає роботодавець. Людина отримує свою заробітну плату “чистими”, тобто за винятком сплачених податків. Саме це і вбиває обізнане відношення до оподаткування, бо якби працівник отримував всю суму нарахованих йому грошей, з яких мав би самостійно сплатити 18% ПДФО та 1,5% військового збору (на зараз ставки саме такі), то відношення до оподаткування було б зовсім іншим.

Більш того, якби ціни в магазинах містили декілька сум – ціна без податків, окремо ПДВ та акциз на підакцизні товари, а вже потім загальну суму, яку треба буде заплатити на касі, то розуміння особисто сплачених податків з цієї покупки було б зовсім інше. До речі, суму ПДВ і зараз можна побачити в чекові, але як часто українці переглядають чек з розумінням що то там внизу таке окремо пораховано? А це ж ї є сума щойно сплачених податків з покупки, до речі, ще не всіх. Тому все умовно “безкоштовне”, яке нас оточує, робиться саме за рахунок тих самих податків, які ми всі постійно сплачуємо.

Трохи краще щодо обізнаної сплати податків ситуація у ФОПів, бо підприємці самі за себе сплачують податки. Принаймні ті, які самі ведуть чи контролюють свою бухгалтерію. Бо ФОП сплачує фіксовану суму податків чи відсоток від обороту зі свого особистого рахунку та бачить суму сплачених податків, тому розуміє суму фінансових надходжень з особистого гаманця до державного. Власники бізнесу (ТОВ чи АТ) зазвичай теж обізнані в сумах сплачених податків, оскільки їх бізнес виступає податковим агентом, тобто сплачує податки і за себе, і за своїх працівників. Тому бухгалтер уважно слідкує за цими сплатами та узгоджує з керівником відповідні проводки, бо несе за це відповідальність. 

Але яка частина людей навколо ваших дітей є підприємцями чи бізнесменами, а яка найманими працівниками? Кого більше? Хто з бізнесменів розповідає дітям про податки? Тому діти зазвичай і не знають що це таке. Та і дорослі, насправді, далеко не завжди розуміють скільки податків сплачують.

Тому, вагомим наступним кроком в покращенні рівня фінансової грамотності ваших дітей якраз і є теми комунальних платежів та податків – що це, скільки це, як це сплачується. Долучити дітей до цих питань досить просто – покажіть квитанції чи скріни з особистого кабінету отримувача комунальних послуг та зв’яжіть їх з цією послугою. Ось ми сьогодні вранці умивалися всією родиною, потім готували їсти та мили посуд після родинного обіду, водичка по тарілках збігала швидко та весело, і за те, що ми цією водичкою користуємося, сплатили минулого місяця отаку суму грошей. Бо оцей лічильник міряє скільки води ми витратили, а кожен кубометр коштує стільки гривень –  чим більше витрачаємо води, тим більше платимо грошей. Так вода з крану з умовно безкоштовної починає в розумінні дітей пов’язуватися з грошима.

Так само в супермаркеті після каси спільно роздивіться чек – ось сума ПДВ, яку ми щойно сплатили. А в парку поруч стоїть лавочка, яку вандали зламали. Тому ці податки тепер підуть на те, щоб ремонтувати лавочку, замість того, щоб зробити в парку нову атракцію для дітей. Звісно, в реальному житті все складніше – ПДВ зараховується до державного бюджету, а лавочка в парку фінансується з місцевого, але з урахуванням механізмів дотацій та субвенцій, то такий приклад теж робочий. Для дітей важливо показати зв’язок суми сплаченого податку та нашого спільного майна, яке купується/ремонтується саме з цих податків.

Неможливо уникнути теми криптовалют, проводячи сучасним дітям та підліткам заняття з фінансової грамотності. Вони просто втрачають зацікавленість, якщо обходити цей фінансовий інструмент. Саме з криптовалютами діти та підлітки пов’язують уявлення про свої майбутні фінансові здобутки, для них це просто та очевидно, бо в їх світі (друзі та соцмережі) домінує саме така точка зору. Тому доречно зупинитись на порадах для батьків щодо зацікавленості у криптовалютах ваших дітей.

База – прийміть, що рано чи пізно вони спробують заробляти на крипті. Вдало чи ні – невідомо. Є купа прикладів, коли підліткам вдається заробляти на крипті. Так само є купа прикладів, коли вони втрачають свої гроші на крипті. В їх середовищі постійно з’являються якісь хайпові крипто-пропозиції, тому утримати їх шляхом батьківських заборон від крипто-експериментів неможливо.

При цьому, важливо дати дітям розуміння між консервативними та ризикованими інвестиціями, познайомити їх з поняттям волатильності, надати загальне розуміння спекулятивних інвестиційних стратегій. Це як мінімум, щоб їх крипто-експерименти базувались на розумінні та здоровому глузді, а не тому, що однокласник сказав, що у нього вийшло заробити, тому дитина всі свої гроші закинула за реферальним посиланням того самого однокласника. А ви про це узнали випадково, коли спитали щодо купівлі електро-самокату, щоб планувати свою половину грошей на цю покупку (про цей метод я писав в минулому пості). І виявилось, що грошей вже немає, але є зірко-коїни, які точно вигідно було купити, лише чомусь неможливо продати.

Якщо для вас слова волатильність та інвестиційна стратегія невідомі чи незрозумілі – точно доречно підтягнути свій особистий рівень фінансової грамотності, бо не може неграмотна людина навчити свою дитину писати та читати. З фінансовою грамотністю так само – або підтягніть свою, або віддайте дитину до дитячої бізнес-школи, де це роблять фахівці. Я викладаю дітям фінансову грамотність в Європейській школі лідерства та бізнесу, яка працює в Мукачеві вже 6 років – це все ми там з ними проходимо.

Але залишати дитячі питання щодо крипти без уваги, в надії що якось само вирішиться – це так само, як не звертати увагу на скарги дитини щодо стану здоров’я. Якщо дитину щось турбує – дитина потребує допомоги, якщо не можете допомогти особисто, зверніться до фахівців. Бо відсутність допомоги матиме наслідки, скоріше за все негативні.

Коли з волатильністю та інвестиційними стратегіями розібралися, зверніть увагу дитини на важливість формування ФПБ (фінансової подушки безпеки) з консервативних інструментів (банківські депозити, готівкові валютні накопичення, тощо). Звісно, діти хочуть отримати все та відразу, тому консервативні інструменти їм не цікаві, але саме накопичення в консервативних інструментах надають впевненість – це резервний фонд, наявність якого важлива до того як перейти до ризикованих інвестицій. Це як мити руки перед їжею – в принципі можна і без цього, просто колись виникнуть проблеми, не факт що саме сьогодні, але колись точно виникнуть.

І лише частину своїх накопичень дитині доречно вкладати в ризиковані інвестиції, до яких належать і криптовалюти також. Та поступово, нарощуючи досвід та впевненість, збільшувати цю долю. Саме такому прагматичному підходу доречно навчити дітей, тим більше якщо вони підліткового віку. Бо вони точно спробують примножити свої гроші через криптовалюти. Ваша задача – мінімізувати ризики. Якщо досвід буде вдалий, вони зануряться в світ криптовалют, зрозуміють його правила, опанують певні інструменти та будуть вдало їх використовувати – ок, молодці. Якщо щось піде не так – вони не втратять все, але отримують досвід. Досвід цінніший за гроші, важливо щоб дітям він не став занадто болісним.

Давайте одразу відкинемо ситуації, коли гроші дарують батькам для дитини, наприклад, на хрестини. Коли дитина настільки мала, що абсолютно всі питання витрат вирішують батьки, це не гроші для дітей, це допомога батькам. І якщо бабусі/дідусі подарували на 2-річчя по тисячі гривень кожен, то це батькам подарували для дитини, хоч і сказали, що то дитині – дитина ще не розуміє цінність цих кольорових папірців. Тобто, мова про той вік, коли дитина вже розуміє що таке гроші та як їх використовувати в житті, це десь від 6-7 років та старше.

І коли в такому віці дітям дарують досить вагому для дитини суму грошей (на день народження, родичі за колядування, тощо), то ми можемо спостерігати декілька поширених моделей поведінки батьків:

• забрати ці гроші, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
• на словах сказати, що це твої гроші, але нехай будуть у нас, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
• відкласти ці гроші в якусь окрему шухлядку/на рахунок/тощо, але не дати ними користуватися на свій розсуд;
• вплинути на дитину своїм авторитетним словом так, щоб ці гроші були витрачені на розсуд батьків, а не дитини, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити.

Логіка зрозуміла, так? Тобто, обмежити використання цих грошей дитиною, позбавивши такого важливого особистого досвіду. Більш того, саме так відбувається привчання дитини до навченої безпорадності, але це окрема величезна тема – сьогодні її розглядати не будемо.

Але і дати дитині повну волю робити з цими грошима що завгодно (накупити цукерок до алергії, роздати у дворі іншим дітям, роздерти їх на шмаття, тощо) – це інша крайність, бо користі від таких вчинків теж не буде. Тобто, важливо знайти оптимальну комбінацію, в якій ці подаровані гроші одночасно дадуть дитині задоволення та користь. Зверніть увагу, що це вкрай важлива комбінація – і задоволення, і користь разом. Бо дитині від цих грошей важливо отримати задоволення, а адекватні батьки зацікавлені, щоб їх діти отримували користь.

Дозволю собі дати декілька простих, але ефективних порад щодо таких подарованих грошей:
1. Скористайтеся цим грошовим подарунком, як приводом для навчання дитини щодо поводження з грошима – поговоріть про ці гроші, запитайте думку/плани дитини щодо цих грошей, можете обережно висказати свою думку/пропозицію, але саме в форматі розмови, а не вказівки.

2. Узгодьте яку частину цих грошей дитині доречно витратити на свій розсуд, в межах здорового глузду та збереження здоров’я – купити щось смачне чи якусь іграшку, придбати щось в комп’ютерній грі, покататись на американських гірках до ікоти, тощо. Можливо, бажання дитини не збігається з вашим розумінням доцільності витрачання грошей – дитині важливо дати отримати своє задоволення за свої гроші, для вас має бути принципово, щоб це відбулось безпечно.

3. Узгодьте яку частину грошей доречно заощадити на вагому для дитини покупку – новий телефон, велосипед, відеокарту в комп, тощо. Можете використати механізм подвоєння заощаджених грошей – тобто, дитині потрібно зібрати половину суму, а другу половину додадуть батьки. Таке подвоєння значно прискорює накопичення, робить цей процес більш позитивним, надає досвід заощаджень, бо віддалене задоволення складна для дітей операція.

Такий поділ грошей на дві частини для швидкого та віддаленого задоволення – вкрай важливий для дітей. Якщо частину своїх грошей дитина хоче задонатити на Сили Оборони, підтримати приют для тварин чи купити тортик сусідці-пенсіонерці, яка собі цього дозволити не може – це взагалі ідеальна історія. Але це має бути бажання дитини, а не ваша вказівка, бо ключовий момент – ці гроші належать дитині, ми лише допомагаємо їх краще використати. Про це мають пам’ятати батьки та від цього відштовхуватись в таких ситуаціях. Тому остаточне рішення за дитиною, але ми маємо прикласти максимум зусиль, щоб це рішення було розумним.

І ще. Відкладання грошей без конкретної мети зазвичай не має ніякого сенсу для дитини, тобто – давай їх сховаємо, про всяк випадок буде резерв. Або заощадження на якусь занадто віддалену перспективу – тобі вже 8 років, почнемо збирати на навчання в університеті, і ще за 8 років зрозумієш навіщо ми це робимо. Так не працює. Хіба що дитина сама захоче так зробити – бувають такі виняткові випадки. Але переважна більшість дітей так далеко в своєму житті не заглядає і недоречно від дитини цього вимагати.

Якщо у вас є діти, ви знаєте що діти – це дорого;)) Для адекватних дорослих людей народження дітей зазвичай є обізнаним рішенням з розумінням необхідних витрат, підготовкою до цього, відповідними змінами в сімейному бюджеті за принципом “спочатку дітям, потім собі”, тощо. І це справжній супер-марафон, оскільки продовжується він принаймні до повноліття дітей, а часто і довше.

Але, коли ми спілкуємося з дітьми підліткового віку, вони на питання щодо витрат своїх батьків на дітей, зазвичай рахують суму кишенькових витрат – бо саме ці гроші безпосередньо проходять через їх руки. Можуть ще додати витрати на навчання, якщо знають скільки батьки за нього сплачують. Іноді додають деякі витрати на гаджети чи інші речі, якщо купували їх спільно. Тобто, діти рахують саме ті гроші, у витрачанні яких вони приймали участь, чи до яких безпосередньо дотичні.

І ніколи, чуєте – НІКОЛИ не рахують суму комунальних витрат, хоча використовують воду, електрику, газ. Також не рахують вартість харчування, бо просто відкривають холодильник та знаходять в ньому їжу без цінників. Не рахують вартість пального, навіть якщо батьки відвозять їх машиною до школи та забирають зі школи. Не рахують вартість подарунків, які отримують – бо це ж подарунки, вони безкоштовні. І цей список безкоштовного можна продовжувати ще довго.

А потім досить часто можна почути від батьків питання “Чому діти не цінують те, скільки ми для них робимо?” або “Ми стільки в них вклали, а вони…” Так, в тому і справа, що це батьки знають скільки вклали, а дітям ніхто про це не казав, з родинною бухгалтерією їх не знайомив, до фінансових рішень дітей не долучав. Тому діти і не здогадуються скільки грошей вони коштують своїм батькам. І тим більше не в змозі порахувати скільки їм коштуватиме самостійне життя. Тобто, вони виявляються не готовими до самостійного життя, бо не уявляють скільки це коштує.

Тому дітям на своїх заняттях я даю завдання – поспілкуватися з батьками та узнати у них про витрати родини: комуналка, харчування, телефон/інтернет, одяг/взуття, відпочинок/розваги, тощо. Для того, щоб порахувати скільки потрібно заробляти в дорослому житті, щоб дозволити собі жити самостійно без боргів та побутових кредитів. Майже діти про це мріють, вони хочуть самостійності, але поняття не мають скільки це коштує. І регулярно після отримання цього завдання чую від учнів:

• Батьки сказали, що то тобі ще рано.
• Батьки сказали, що не скажуть, щоб нікому не розповів.
• Батьки кажуть, що багато, але самі точно не знають.
• Батьки кажуть, що то дивне завдання, мабуть вчитель/тренер щось від них хоче, тому через дітей питає про достаток родини.

Список можу продовжити, але важливо зрозуміти суть – діти не будуть готові до самостійного життя, якщо не знатимуть скільки воно коштує. У них буде шок, коли вони зіткнуться з реаліями дорослого життя, і навряд це буде шок від радості, скоріше навпаки. Тому що батьки вважали, що… (вище є варіанти).

Звісно, є і зовсім інші приклади – коли виконання цього завдання відкриває підліткам фінансові реалії, спочатку вражає їх сумами, але дозволяє доторкнутися до реалій фінансового світу дорослих. Для батьків таке завдання – чудовий привід, який доречно використати, щоб залучити дитину до фінансового планування родини, принаймні на рівні поточних витрат: продукти харчування, комунальні платежі, побутова хімія, витрати на навчання, одяг/взуття, гаджети, побутова техніка, тощо.

В сучасному світі, щоб дізнатись приблизний рівень достатку родини, не потрібно запитувати дітей – все необхідне можна знайти через відкриті дані з інтернету. А от для того, щоб підготувати дітей до самостійного фінансового життя, якраз і потрібно їх долучати до рішень щодо витрат сімейного бюджету. І це дозволить їм підготуватися до свого самостійного дорослого життя більш впевнено та спокійно, бо воно буде для них зрозумілим. Принаймні, з цієї сторони.

Продовжуємо розмову щодо того за що варто платити своїй дитині гроші, а за що ні. Сьогодні розглянемо одну з найскладніших тем – оплата за результати навчання. Відразу скажу, що остаточне рішення в цьому питанні залишається за батьками, але давайте детальніше розглянемо обидва підходи до цієї теми.

Зазвичай, в якості аргументів “за” приводять:

• це стимулює дитину краще вчитися;
• навчання – це перша робота дитини, а за роботу доречно платити гроші;
• це формує фінансові звички дорослого життя – краща оплата за кращу роботу.

В якості аргументів “проти” поширені такі:

• якщо перестати платити, дитина перестає вчитися;
• всі мотивації перетворюються лише на грошові – тяга до знань чи добре слово перестають щось вартувати в житті дитини;
• і всі інші сфери життя дитини поступово трансформуються в формат “без грошей робити не буду”.

Звісно, асортимент аргументів можна знайти і ширший, але загальна логіка саме така. І в кожній родині щодо своїх дітей саме батьки мають приймати остаточне рішення – ще раз на цьому акцентую увагу. Але, як же це зробити більш ефективно та не нашкодити своїй дитині? Пропоную повернутися до здорового глузду та загальної фінансової логіки. Якщо не читали минулий мій пост щодо оплати дітям за домашню допомогу – прочитайте, доречно. Бо там я запропонував саме такий підхід і його зараз продовжу.

З точки зору здорового глузду – якщо оплата за навчання дитини залежить від вашої спроможності оплачувати її оцінки – це безглуздо. Бо ваше матеріальне становище може змінитися, і не завжди в кращий бік. А якщо ви привчили дитину вчитися суто за гроші, а ці гроші платити не в змозі, принаймні деякий час, то дитина втрачає мотивацію вчитися. Більш того – формуються пробіли в системі навчання, які будуть заважати дитині в подальшому, навіть коли у вас знов з’являться гроші. Тобто, не можна прив’язувати результати навчання дитини до свого матеріального становища, бо між ними немає ніякого зв’язку.

У батьків, які мають бізнес чи займаються інвестуванням, в такий момент відразу має виникнути ідея – сформувати певний фонд, з якого робити такі виплати, щоб дитина не залежала від вашої поточної спроможності, а отримувала гроші з цього фонду. Такий собі інвестиційний проєкт з окремим бюджетом – приватний інвестиційний освітній фонд. Якщо розглядати навчання дітей як інвестицію, давайте згадувати логіку інвестування.

Батьки кажуть – ми платимо закладам приватної освіти, репетиторам, гурткам, то давайте платити і дітям, бо це все інвестиції. Але тоді стає питання отримання прибутків зі своїх інвестицій. Прибуток на вкладені кошти – це те, що треба вміти рахувати до того, як їх робити. Тобто, що я вкладаю та що отримую? Без чого можна обійтися чи отримати безкоштовно чи майже безкоштовно? Що покращує прибутковість інвестицій, а що погіршує? Доречно провести дослідження щодо того як ефективніше вкладати гроші в освіту своїх дітей, що саме забезпечує кращий прибуток в майбутньому. Але практика доводить, що батьки не досліджують ефективність інвестицій в навчання дітей, просто називають це інвестиціями. Мабуть, це для того щоб змиритись з витратою досить значних сум без розуміння ефективності таких витрат.

В бізнесі є дві системи стимулювання працівників – преміальна система та система штрафів. Згадую випадок, з яким зіштовхнувся в 00-х в одному з містечок в центрі України. Там в завод з виробництва побутової хімії іноземний інвестор вклав свої гроші. Більш того, він сам переїхав жити та працювати в Україну, бо фанат своєї справи, його метою було розбудувати цей завод найкращим чином, тому він постійно впроваджував якість інновації. Для цього він запровадив систему преміальних за новаторство – за гарну пропозицію щодо покращення виробничого техпроцесу давав працівникам премію – готівкою, на місці, щоб пришвидшити ці процеси покращень. Нагадаю – були 00-ві, премії готівкою були тоді у нас розповсюдженою практикою. Можете собі уявити в що перетворився робочий процес – його просто завалювали пропозиціями, він не встигав їх не те що впроваджувати, а навіть обробляти. Причому, наступного дня його чекали ті самі працівники з новими пропозиціями стосовно того як покращити те, що вони запропонували лише вчора, бо у них з’явилась ще одна ідея, крутіша за вчорашню. Так ідея покрашень перетворилась на суцільний бардак.

Бо для ефективної роботи системи важливі обидві складові – премії та штрафи. Ви готові штрафувати свою дитину за погані відмітки в школі? А впевнені, що штрафів буде не більше, ніж премій? А, якщо заженете дитину в борги, що будете робити? Ваша система точно збалансована настільки, що забезпечує покращення навчання, а не дасть абсолютно інші віддаленні результати? Пропоную батькам починати саме з відповідей на ці питання до того, як платити гроші за оцінки своїм дітям. А платити чи не платити – вирішуйте самі.

Минулого тижня пообіцяв окремо розглянути цю тему, тому давайте зараз це і зробимо. У різних авторів та в різних статтях в мережі можна знайти дуже різноманітні поради щодо того чи платити дітям за прибирання, яке вони зробили вдома, чи за оцінки, які вони отримали в школі, чи за посуд, який вони помили та не побили;)) І остаточне рішення як це робити в кожній конкретній родині мають приймати батьки, бо ніхто не зможе наперед сказати яке саме рішення буде краще саме в вашій родині. Бо все визначить результат, який ми побачимо, коли дитина стане дорослою. І цей результат буде визначатися фінансовою поведінкою вашої дорослої дитини – її поточним фінансовим станом, рівнем фінансової безпеки, реалізацією фінансових планів, тощо.

Тому пропоную спиратися на здоровий глузд, логіку та користь для дитини. А ця користь, перш за все, буде через розуміння того як працюють гроші в нашому житті – за що ми їх отримуємо, в якій кількості, яким чином. А ще користь в тому, щоб розуміти, що не все в житті оцінюється грошима. І є досить багато життєвих ситуацій, коли гроші не мають бути в пріоритеті. Наприклад, коли потрібна допомога близькій людині. Поширена ситуація – батьки роблять прибирання в оселі та залучають дітей до допомоги. Мати готує вечерю на всю родину та їй потрібна допомога на кухні. Батько лагодить паркан навколо будинку та потребує допомоги. Думаю, вже зрозуміло про що мова.

Так от, платити дітям за таку допомогу – це жахливо, бо ви привчаєте дітей до того, що якщо грошей у батьків немає, то і допомагати їм не треба, що допомога буває лише за гроші, що людські стосунки нічого не вартують без грошей. В усіх цих та купі інших схожих ситуацій діти мають знати, що допомогти – це їх родинний чи дружній внесок своїм часом, зусиллями, можливостями. Доречно говорити про це з дітьми та пояснювати чому саме так – бо кожен з нас щось робить в родині, щоб родині було комфортно жити спільно. Хтось прибирає, хтось ремонтує, хтось готує, хтось в цьому допомагає, і так ми разом забезпечуємо комфорт нашого життя.

І зовсім інші ситуації – коли дітей долучають до роботи, яка коштує грошей, за яку батьки готові платити стороннім людям. Наприклад, я долучаю своїх синів до своєї видавничої справи – вони збирають ігрові комплекти настільної гри “Лісові комерсанти”, автором та видавником якої я є. Я разом з ними працюю на конвейері та одночасно контролюю їх роботу, щоб бути впевненим в її якості. І за цю роботу вони отримують гроші, бо це бізнес – вони працюють в моєму бізнесі, приймають участь в виробничому процесі та отримують свою оплату.

І так може бути не лише в тих родинах, де у батьків є свій бізнес. Наприклад, ви користуєтеся послугами клірингу та платите гроші за прибирання своєї оселі. Діти можуть взяти на себе цю задачу і тоді гроші будуть отримувати вже вони, звісно за умови, що забезпечують якість, інакше замовлення знов перейде до клірингової компанії. Доречно проявити певну лояльність до дітей на початку такої роботи, але вимагати покращення якості до того рівня, який буде вас задовольняти. Важливо розуміти різницю між допомогою у родинному прибиранні та прибиранні замість замовлення клірингової компанії – це принципово різні речі, хоча в обох випадках мова йде про прибирання. Але в одному випадку – це спільна домашня робота, а в іншому – робота за гроші замість клірингової компанії.

Або ви вирішили продати частину врожаю черешні, яблук, горіхів, тощо. Але не встигаєте цим зайнятись – запропонуйте дитині це зробити, допоможіть порадою, надайте необхідну підтримку, організуйте процес так, щоб все вдалося та поділіть гроші, бо врожай належить вам, а роботу зробила дитина.
Чи продаж вживаних речей через інстаграм чи ОЛХ – доручить дитині цим зайнятися, нехай приведе їх до ладу, зробить світлини та опис, викладе в мережу, проведе попередні перемовини, тощо. Тобто, зробить частину роботи, яка принесе справжні гроші, і вже ці гроші ви ділите між собою. Тобто, коли за участі дитини ви отримали гроші, частина цих грошей (чи всі – це вже ваші домовленості) абсолютно доречно віддати дитині, бо дитина їх чесно заробила своєю працею.

Насправді існує безліч варіантів того як дитині заробляти гроші – я проводив опитування своїх учнів та вони поділились зі мною більш ніж 50 різноманітними способами заробляння в підлітковому віці, всі на базі їх реальної практики. Але важливо зробити так, щоб це відповідало логіці дорослого життя, давало досвід того як гроші заробляють дорослі люди. В такому досвіді буде користь для дитини і такі гроші є максимально цінними, бо зароблені по-справжньому, а у дитини з’являються не лише гроші, а й розуміння як це відбулось, звідки ці гроші взялися, чому саме так та саме стільки.

Перейдемо до справжніх грошей, готові? Минулі 3 тижня ми про справжні гроші ще не говорили – лише про іграшкові. Але іграшкові і потрібні саме для того, щоб перейти до справжніх. І перше питання – коли з дітьми робити цей крок та почати їм давати свої особисті кишенькові гроші?

Давайте почнемо з того, щоб спочатку відповісти на питання – навіщо дитині давати кишенькові гроші? Вочевидь, щоб дитина отримала досвід, перш за все. Та навчилась грошима задовольняти свої потреби, наприклад в їжі. Тобто, щоб самостійно скористатися особистими грошима, у дитини має бути така можливість. Якщо ви даєте дитині гроші в руки перед касою магазина, щоб дитина розрахуватися за морозиво – досвіду в цьому мало. Взяв-віддав. А от якщо дитина по дорозі на тренування самостійно заходить в магазин та на свої кишенькові гроші купує собі морозиво – досвіду отримує значно більше. Бо обирає яке морозиво купити, дивиться скільки воно коштує, порівнює з наявною сумою грошей, отримує решту, тощо.

Зазвичай, можливості для отримання самостійного досвіду використання грошей з’являються, коли дитина починає ходити до школи самостійно чи переходить з початкової школи до середньої, де вже немає такої щільної опіки однієї вчительки. А от коли певну частину дня дитина проводить самостійно та коли сама пересувається за своїми дитячими маршрутами – до школи, зі школи, на тренування чи додаткові заняття, тощо, з’являється потреба в особистих грошах. І по дорозі точно з’являються купа можливостей витратити ці кошти – перш за все на смаколики, яких дітям багато не буває;))

Часто саме такий досвід стає першим повністю самостійним фінансовим досвідом в житті дитини. Я витрачав гроші, які давала мені мама на шкільне харчування, на бутерброди в шкільному буфеті замість повного обіду в шкільній їдальні – це була моя фінансова таємниця:)) А на особисті збереження купував марки в кіоску навпроти дому та збирав колекцію, а на перервах ми з однокласниками обмінювалися цими марками між собою. Все це дуже важливий досвід в житті дитини, саме через реальні фінансові дії з’являється розуміння використання грошей, як інструменту.

В чому полягає задача батьків в цей період? Перш за все – надавати кишенькові гроші, без всяких умов, але певну базову суму. Цю суму ви визначаєте самі, але діти мають її знати та розуміти, що на цю суму вони можуть розраховувати. Тобто, це такий собі базовий дохід, який важливий саме для отримання дітьми реального фінансового досвіду. Про додаткову оплату – за оцінки чи домашню допомогу ми будемо говорити окремо, там дуже багато нюансів та дуже різні погляди на таке родинне фінансове стимулювання. Сьогодні саме про базовий, безумовний дохід – доречно, щоб він був. Меншим дітям доречно давати гроші на день – щоб вони здобували свій маленький досвід. Чим старшими діти стають, тим більше доречно збільшувати цей період часу, щоб вони самі вчились планувати свої витрати.

І коли ви доходите в своєму фінансовому вихованні до того, що видаєте дітям гроші на декілька днів або тиждень, треба чітко тримати позицію щодо того, щоб дитина могла витратити ці гроші хоч за день, але всі інші дні тижня тоді живе без грошей, або шукає інші джерела фінансування (бабусі/дідусі, нариклад). Такий досвід важливо дитині дати, бо інакше в дорослому житті може статись значно гірша ситуація, коли зарплата буде витрачена за один день, а потім молода людина залазить в кредит, щоб прожити наступні два тижня. Таких проблем можна уникнути, якщо дати можливість наробити фінансових дурниць в дитячому віці, але важливо зробити висновки. Саме для цього важливо говорити з дітьми про гроші – в минулих трьох постах я дав три різних інструменти для такого спілкування – почитайте, якщо пропустили.

Досвід в цей період важливіший за суму, бо значні суми дітям зазвичай не довіряють. Важливо не йти на поводу у дітей в ситуаціях, коли вони витратили гроші на тиждень та просять вас надати ще. Найгірше, що можуть зробити батьки в цей момент – зіпсувати їх досвід своїми грошима, тобто дати дітям ще грошей. Не звертайте увагу, якщо діти кажуть начебто такого більше робити не будуть. Це просто слова – їм доречно відчути наслідки того, що вони витратили всі свої гроші. Пам’ятайте, що важливо розділяти справи та почуття:
– Та моя дитина, я тебе люблю, незалежно від того що ти робиш, але грошей не дам до наступного тижня. Бо я тебе люблю.

Звісно, не треба їх тримати в школі голодними – можна спорядити їх ланч-боксом, але гроші не давати. Підліткам дуже не подобається ідея ходити з ланч-боксом замість грошей. Але цей досвід буде для них значно важливішим, якщо вони його проживуть, а не просто будуть слухати ваші настанови, які не закріплені діями. Ще раз – досвід на цьому етапі фінансового виховання має стати батьківським пріоритетом. Не комфорт чи забезпечення всіх бажань дитини, а саме досвід особистого використання грошей. І гроші можуть закінчуватися – дайте їм це відчути, це важливо.

Минулі два тижня ми тут говорили про книжки, мультфільми та фільми. Пора поговорити про ігри. Лише саме про настільні фінансові ігри, тобто такі, де гравці грають вживу за ігровим столом та використовують фінанси – ігрові гроші.

Почнемо з того чому саме настільні ігри, а не комп’ютерні. Бо настільні ігри дають можливість розвинути живу комунікацію, очі в очі, дозволяють спілкуватися та домовлятися, тренуючи навички, які точно знадобляться для успішного життя. Бо в 21 столітті месенджери та соціальні мережі – лише інструмент, який пришвидшує комунікації, а не відміняє їх. А ще настільні ігри дозволяють покращувати відносини в родині чи дружній компанії, якщо правильно обирати в які саме ігри грати.

Як правильно вибрати настільну гру? Доречно звернути увагу, перш за все, на сенси, які несе гра. Далеко не завжди вони бувають позитивними. Наприклад, найбільш відома в світі фінансова гра базується на негативному принципі “збанкрутуй свого сусіда”, бо там виграє лише один з гравців за рахунок того, що він всіх зробив банкрутами. Здогадались що це за гра?

А є зовсім інші фінансові ігри, які тренують інші навички – об’єднання ресурсів, взаємодопомогу та підтримку, взаємовигідну кооперацію, досягнення мети разом з іншими, а не за рахунок інших. Якщо прогуглите, то швидко знайдете інформацію, що я є розробником саме такої гри для всієї родини “Лісові комерсанти”. І саме в фінансові ігри з позитивними сенсами доречно грати – вони допомагають через гру опанувати певні життєві принципи, скласти певний фінансовий сценарій, навчитись будувати фінансовий успіх та позитивні стосунки одночасно, а не обирати серед них.

Гра – найбільш природний спосіб навчання. Немає кращого способу передати дітям свій досвід, ніж через гру та спільну діяльність. І саме фінансова гра дозволяє передати цей досвід безпечно, оскільки в грі використовуються ігрові гроші, які не шкода і втратити, аби з користю. І саме гра дає таку користь – досвід ігровий, але висновки можна зробити справжні. Вкрай важливо допомогти дітям сформулювати за зафіксувати ці висновки – підсумувати гру, обговорити, проаналізувати, порадитись, сформувати план щодо наступної гри та, обов’язково, грати ще. Бо гра – це важливо!

Лише не робіть двох поширених помилок:

1. Піддаватися дітям, щоб полегшити їм виграш, замінити користь позитивними емоціями. Звісно, діти втратять зацікавленість в грі, якщо будуть весь час програвати. Але перемога має бути вагомою, відчуття подолання труднощів важливі, щоб відчути себе справжнім переможцем. Дух змагання збільшує зацікавленість дітей в грі, але важливо, щоб перемога була заслуженою та чесною.

2. Не залишати дітям шансу на перемогу, бо ви дорослий та краще знаєте світ фінансів, вмієте рахувати швидше, тощо. Така позиція призведе до того, що діти не бажатимуть з вами грати, навіть якщо гра їм подобається. Бо ви лишаєте їх навіть шансу на перемогу.

Тому фінансова гра з дітьми – це для батьків окремий тренажер з пошуку балансу у стосунках з дітьми.