Сьогодні запропоную вам такий приклад – підлітку, який ніколи не готував нічого складнішого за яєчню чи пельмені доручили приготувати обід на всю родину: зварити борщ, насмажити котлет, приготувати гарнір та салат, компот та десерт. Причому, для цього треба сходити на ринок, де придбати все необхідне – м’ясо, борошно, овочі, фрукти, спеції, тощо. Що саме купити, в якій кількості, за якими рецептами готувати – то все сам розберешся. Ага, і ще нюанс – на ці покупки треба заробити гроші – де/як сам визначай. Як буде все готове, поклич, прийдемо їсти. Як думаєте, який буде результат?

Так от, це лише обід. А тепер порівняйте кількість задач, яку потрібно вміти вирішити для приготування обіду та кількість задач, які треба вміти вирішити для самостійного життя. І спробуйте об’єктивно оцінити як само ви готуєте своїх дітей до їх самостійного життя. Причому, бажано, щоб це самостійно життя проходило не абияк, а ще й давало задоволення, успіх, щастя… Тобто, обід має вийти смачним, якісним, поданий вишукано, тощо.

А тепер спробуємо розділити задачу з обідом на частини. Спочатку долучити дитину до приготування салату – робити його спільно, а за деякий час передати салат на повну відповідальність дитини. Далі спільно варити борщ, долучаючи дитину все більше та більше, щоб поступово навчити всьому цьому магічному процесу;) Так само зробити з іншими стравами. Окремо приділити увагу сервіруванню стола. Брати дитину з собою за покупками не в форматі “просто ходи поруч”, а в форматі активного обговорення та спільного вибору. Тобто, все це робити поступово. І тоді одного дня можна сказати:
– Ми по справах, обід на тобі.
І обід дійсно може бути – гарантії немає, але хоча б шанс з’являється;))

Так от, харчування – лише один з аспектів самостійного життя. Бо є ще сплата комунальних платежів, бажано регулярна, щоб не залишитись без електрики чи води, бо їх відрізали за борги. Є ще купівля одягу по сезону з розумінням кількості грошей, які потрібні для таких покупок. Є ще коштовні покупки, які можна робити в кредит, а можна накопичувати на них гроші, і треба вміти рахувати в якій ситуації як краще це зробити. Є ще особистий резервний фонд – фінансова подушка безпеки, яка значно посилює впевненість під час фінансових рішень. Є іпотечні програми, податкові нарахування, кредитні ліміти з пільговим періодом, інвестиційні фонди, ризикові фінансові операції, тощо. І все це впливатиме на фінансовий результат життя вашої дитини. Тому краще готувати дитину до самостійного життя вже, поступово. І чим менший вік дитини, тим більш повільно можна це робити. Бо коли дитина переходить в підлітковий вік – ви вже майже спізнилися.

Наприкінці одне спостереження – чим більш заможна родина, тим менше уваги приділяється питанням виховання фінансової самостійності. Бувають виключення, але саме таку тенденцію спостерігаю. Бо в заможній родині і так все добре, навіщо дитину тим навантажувати, хай живе щасливою та має все необхідне. Зараз – так. А надалі? Хто та коли навчить цю забезпечину дитину жити самостійно? Чи батьки тягтимуть її на собі до пенсії, причому пенсії самої дитини? Який сенс своїми грошима створювати проблему своїм дітям у майбутньому? Подумайте про це. Та долучайте дітей до вирішення прикладних фінансових задач з життя, поступово, але долучайте.

Викладаючи фінансову грамотність постійно стикаюсь з тим, що діти та підлітки на питання “Що таке податки?” відповідають, що це плата за електрику, воду, газ. Бо в українському суспільстві зазвичай не обговорюються податки та відсутня культура обізнаної сплати податків. Натомість, про комунальні платежі діти чують, особливо коли тарифи піднімаються та значно зростають в зимовий період завдяки опаленню. А у дітей все просто – про що вони щось чули, про те і кажуть. Чули про комуналку – от і кажуть про комуналку, хоча питання було про податки.

Начебто, і що такого? Зростуть – розберуться. Але саме питання обізнаної сплати податків впливає на їх громадянську позицію та відношення до так званого “безкоштовного”, тобто сплаченого за рахунок податків – освіти, медицини, поліції, святкового концерту на міській площі, лавочки біля під’їзду, смітників в парку, тощо. Коли у дітей немає розуміння, що чиновники в мерії отримують заробітну плату з податків, які сплачуються батьками, то формується викривлене відношення до своєї держави. Розуміння, що саме громадяни утримують державу змінює відношення до державних інституцій, тому обізнане відношення до сплати податків важливе.

Податкова система в Україні побудована таким чином, що наймані працівники зазвичай не знають суму податків, яку сплатили, бо податковим агентом виступає роботодавець. Людина отримує свою заробітну плату “чистими”, тобто за винятком сплачених податків. Саме це і вбиває обізнане відношення до оподаткування, бо якби працівник отримував всю суму нарахованих йому грошей, з яких мав би самостійно сплатити 18% ПДФО та 1,5% військового збору (на зараз ставки саме такі), то відношення до оподаткування було б зовсім іншим.

Більш того, якби ціни в магазинах містили декілька сум – ціна без податків, окремо ПДВ та акциз на підакцизні товари, а вже потім загальну суму, яку треба буде заплатити на касі, то розуміння особисто сплачених податків з цієї покупки було б зовсім інше. До речі, суму ПДВ і зараз можна побачити в чекові, але як часто українці переглядають чек з розумінням що то там внизу таке окремо пораховано? А це ж ї є сума щойно сплачених податків з покупки, до речі, ще не всіх. Тому все умовно “безкоштовне”, яке нас оточує, робиться саме за рахунок тих самих податків, які ми всі постійно сплачуємо.

Трохи краще щодо обізнаної сплати податків ситуація у ФОПів, бо підприємці самі за себе сплачують податки. Принаймні ті, які самі ведуть чи контролюють свою бухгалтерію. Бо ФОП сплачує фіксовану суму податків чи відсоток від обороту зі свого особистого рахунку та бачить суму сплачених податків, тому розуміє суму фінансових надходжень з особистого гаманця до державного. Власники бізнесу (ТОВ чи АТ) зазвичай теж обізнані в сумах сплачених податків, оскільки їх бізнес виступає податковим агентом, тобто сплачує податки і за себе, і за своїх працівників. Тому бухгалтер уважно слідкує за цими сплатами та узгоджує з керівником відповідні проводки, бо несе за це відповідальність. 

Але яка частина людей навколо ваших дітей є підприємцями чи бізнесменами, а яка найманими працівниками? Кого більше? Хто з бізнесменів розповідає дітям про податки? Тому діти зазвичай і не знають що це таке. Та і дорослі, насправді, далеко не завжди розуміють скільки податків сплачують.

Тому, вагомим наступним кроком в покращенні рівня фінансової грамотності ваших дітей якраз і є теми комунальних платежів та податків – що це, скільки це, як це сплачується. Долучити дітей до цих питань досить просто – покажіть квитанції чи скріни з особистого кабінету отримувача комунальних послуг та зв’яжіть їх з цією послугою. Ось ми сьогодні вранці умивалися всією родиною, потім готували їсти та мили посуд після родинного обіду, водичка по тарілках збігала швидко та весело, і за те, що ми цією водичкою користуємося, сплатили минулого місяця отаку суму грошей. Бо оцей лічильник міряє скільки води ми витратили, а кожен кубометр коштує стільки гривень –  чим більше витрачаємо води, тим більше платимо грошей. Так вода з крану з умовно безкоштовної починає в розумінні дітей пов’язуватися з грошима.

Так само в супермаркеті після каси спільно роздивіться чек – ось сума ПДВ, яку ми щойно сплатили. А в парку поруч стоїть лавочка, яку вандали зламали. Тому ці податки тепер підуть на те, щоб ремонтувати лавочку, замість того, щоб зробити в парку нову атракцію для дітей. Звісно, в реальному житті все складніше – ПДВ зараховується до державного бюджету, а лавочка в парку фінансується з місцевого, але з урахуванням механізмів дотацій та субвенцій, то такий приклад теж робочий. Для дітей важливо показати зв’язок суми сплаченого податку та нашого спільного майна, яке купується/ремонтується саме з цих податків.

Неможливо уникнути теми криптовалют, проводячи сучасним дітям та підліткам заняття з фінансової грамотності. Вони просто втрачають зацікавленість, якщо обходити цей фінансовий інструмент. Саме з криптовалютами діти та підлітки пов’язують уявлення про свої майбутні фінансові здобутки, для них це просто та очевидно, бо в їх світі (друзі та соцмережі) домінує саме така точка зору. Тому доречно зупинитись на порадах для батьків щодо зацікавленості у криптовалютах ваших дітей.

База – прийміть, що рано чи пізно вони спробують заробляти на крипті. Вдало чи ні – невідомо. Є купа прикладів, коли підліткам вдається заробляти на крипті. Так само є купа прикладів, коли вони втрачають свої гроші на крипті. В їх середовищі постійно з’являються якісь хайпові крипто-пропозиції, тому утримати їх шляхом батьківських заборон від крипто-експериментів неможливо.

При цьому, важливо дати дітям розуміння між консервативними та ризикованими інвестиціями, познайомити їх з поняттям волатильності, надати загальне розуміння спекулятивних інвестиційних стратегій. Це як мінімум, щоб їх крипто-експерименти базувались на розумінні та здоровому глузді, а не тому, що однокласник сказав, що у нього вийшло заробити, тому дитина всі свої гроші закинула за реферальним посиланням того самого однокласника. А ви про це узнали випадково, коли спитали щодо купівлі електро-самокату, щоб планувати свою половину грошей на цю покупку (про цей метод я писав в минулому пості). І виявилось, що грошей вже немає, але є зірко-коїни, які точно вигідно було купити, лише чомусь неможливо продати.

Якщо для вас слова волатильність та інвестиційна стратегія невідомі чи незрозумілі – точно доречно підтягнути свій особистий рівень фінансової грамотності, бо не може неграмотна людина навчити свою дитину писати та читати. З фінансовою грамотністю так само – або підтягніть свою, або віддайте дитину до дитячої бізнес-школи, де це роблять фахівці. Я викладаю дітям фінансову грамотність в Європейській школі лідерства та бізнесу, яка працює в Мукачеві вже 6 років – це все ми там з ними проходимо.

Але залишати дитячі питання щодо крипти без уваги, в надії що якось само вирішиться – це так само, як не звертати увагу на скарги дитини щодо стану здоров’я. Якщо дитину щось турбує – дитина потребує допомоги, якщо не можете допомогти особисто, зверніться до фахівців. Бо відсутність допомоги матиме наслідки, скоріше за все негативні.

Коли з волатильністю та інвестиційними стратегіями розібралися, зверніть увагу дитини на важливість формування ФПБ (фінансової подушки безпеки) з консервативних інструментів (банківські депозити, готівкові валютні накопичення, тощо). Звісно, діти хочуть отримати все та відразу, тому консервативні інструменти їм не цікаві, але саме накопичення в консервативних інструментах надають впевненість – це резервний фонд, наявність якого важлива до того як перейти до ризикованих інвестицій. Це як мити руки перед їжею – в принципі можна і без цього, просто колись виникнуть проблеми, не факт що саме сьогодні, але колись точно виникнуть.

І лише частину своїх накопичень дитині доречно вкладати в ризиковані інвестиції, до яких належать і криптовалюти також. Та поступово, нарощуючи досвід та впевненість, збільшувати цю долю. Саме такому прагматичному підходу доречно навчити дітей, тим більше якщо вони підліткового віку. Бо вони точно спробують примножити свої гроші через криптовалюти. Ваша задача – мінімізувати ризики. Якщо досвід буде вдалий, вони зануряться в світ криптовалют, зрозуміють його правила, опанують певні інструменти та будуть вдало їх використовувати – ок, молодці. Якщо щось піде не так – вони не втратять все, але отримують досвід. Досвід цінніший за гроші, важливо щоб дітям він не став занадто болісним.

Давайте одразу відкинемо ситуації, коли гроші дарують батькам для дитини, наприклад, на хрестини. Коли дитина настільки мала, що абсолютно всі питання витрат вирішують батьки, це не гроші для дітей, це допомога батькам. І якщо бабусі/дідусі подарували на 2-річчя по тисячі гривень кожен, то це батькам подарували для дитини, хоч і сказали, що то дитині – дитина ще не розуміє цінність цих кольорових папірців. Тобто, мова про той вік, коли дитина вже розуміє що таке гроші та як їх використовувати в житті, це десь від 6-7 років та старше.

І коли в такому віці дітям дарують досить вагому для дитини суму грошей (на день народження, родичі за колядування, тощо), то ми можемо спостерігати декілька поширених моделей поведінки батьків:

• забрати ці гроші, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
• на словах сказати, що це твої гроші, але нехай будуть у нас, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
• відкласти ці гроші в якусь окрему шухлядку/на рахунок/тощо, але не дати ними користуватися на свій розсуд;
• вплинути на дитину своїм авторитетним словом так, щоб ці гроші були витрачені на розсуд батьків, а не дитини, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити.

Логіка зрозуміла, так? Тобто, обмежити використання цих грошей дитиною, позбавивши такого важливого особистого досвіду. Більш того, саме так відбувається привчання дитини до навченої безпорадності, але це окрема величезна тема – сьогодні її розглядати не будемо.

Але і дати дитині повну волю робити з цими грошима що завгодно (накупити цукерок до алергії, роздати у дворі іншим дітям, роздерти їх на шмаття, тощо) – це інша крайність, бо користі від таких вчинків теж не буде. Тобто, важливо знайти оптимальну комбінацію, в якій ці подаровані гроші одночасно дадуть дитині задоволення та користь. Зверніть увагу, що це вкрай важлива комбінація – і задоволення, і користь разом. Бо дитині від цих грошей важливо отримати задоволення, а адекватні батьки зацікавлені, щоб їх діти отримували користь.

Дозволю собі дати декілька простих, але ефективних порад щодо таких подарованих грошей:
1. Скористайтеся цим грошовим подарунком, як приводом для навчання дитини щодо поводження з грошима – поговоріть про ці гроші, запитайте думку/плани дитини щодо цих грошей, можете обережно висказати свою думку/пропозицію, але саме в форматі розмови, а не вказівки.

2. Узгодьте яку частину цих грошей дитині доречно витратити на свій розсуд, в межах здорового глузду та збереження здоров’я – купити щось смачне чи якусь іграшку, придбати щось в комп’ютерній грі, покататись на американських гірках до ікоти, тощо. Можливо, бажання дитини не збігається з вашим розумінням доцільності витрачання грошей – дитині важливо дати отримати своє задоволення за свої гроші, для вас має бути принципово, щоб це відбулось безпечно.

3. Узгодьте яку частину грошей доречно заощадити на вагому для дитини покупку – новий телефон, велосипед, відеокарту в комп, тощо. Можете використати механізм подвоєння заощаджених грошей – тобто, дитині потрібно зібрати половину суму, а другу половину додадуть батьки. Таке подвоєння значно прискорює накопичення, робить цей процес більш позитивним, надає досвід заощаджень, бо віддалене задоволення складна для дітей операція.

Такий поділ грошей на дві частини для швидкого та віддаленого задоволення – вкрай важливий для дітей. Якщо частину своїх грошей дитина хоче задонатити на Сили Оборони, підтримати приют для тварин чи купити тортик сусідці-пенсіонерці, яка собі цього дозволити не може – це взагалі ідеальна історія. Але це має бути бажання дитини, а не ваша вказівка, бо ключовий момент – ці гроші належать дитині, ми лише допомагаємо їх краще використати. Про це мають пам’ятати батьки та від цього відштовхуватись в таких ситуаціях. Тому остаточне рішення за дитиною, але ми маємо прикласти максимум зусиль, щоб це рішення було розумним.

І ще. Відкладання грошей без конкретної мети зазвичай не має ніякого сенсу для дитини, тобто – давай їх сховаємо, про всяк випадок буде резерв. Або заощадження на якусь занадто віддалену перспективу – тобі вже 8 років, почнемо збирати на навчання в університеті, і ще за 8 років зрозумієш навіщо ми це робимо. Так не працює. Хіба що дитина сама захоче так зробити – бувають такі виняткові випадки. Але переважна більшість дітей так далеко в своєму житті не заглядає і недоречно від дитини цього вимагати.

Якщо у вас є діти, ви знаєте що діти – це дорого;)) Для адекватних дорослих людей народження дітей зазвичай є обізнаним рішенням з розумінням необхідних витрат, підготовкою до цього, відповідними змінами в сімейному бюджеті за принципом “спочатку дітям, потім собі”, тощо. І це справжній супер-марафон, оскільки продовжується він принаймні до повноліття дітей, а часто і довше.

Але, коли ми спілкуємося з дітьми підліткового віку, вони на питання щодо витрат своїх батьків на дітей, зазвичай рахують суму кишенькових витрат – бо саме ці гроші безпосередньо проходять через їх руки. Можуть ще додати витрати на навчання, якщо знають скільки батьки за нього сплачують. Іноді додають деякі витрати на гаджети чи інші речі, якщо купували їх спільно. Тобто, діти рахують саме ті гроші, у витрачанні яких вони приймали участь, чи до яких безпосередньо дотичні.

І ніколи, чуєте – НІКОЛИ не рахують суму комунальних витрат, хоча використовують воду, електрику, газ. Також не рахують вартість харчування, бо просто відкривають холодильник та знаходять в ньому їжу без цінників. Не рахують вартість пального, навіть якщо батьки відвозять їх машиною до школи та забирають зі школи. Не рахують вартість подарунків, які отримують – бо це ж подарунки, вони безкоштовні. І цей список безкоштовного можна продовжувати ще довго.

А потім досить часто можна почути від батьків питання “Чому діти не цінують те, скільки ми для них робимо?” або “Ми стільки в них вклали, а вони…” Так, в тому і справа, що це батьки знають скільки вклали, а дітям ніхто про це не казав, з родинною бухгалтерією їх не знайомив, до фінансових рішень дітей не долучав. Тому діти і не здогадуються скільки грошей вони коштують своїм батькам. І тим більше не в змозі порахувати скільки їм коштуватиме самостійне життя. Тобто, вони виявляються не готовими до самостійного життя, бо не уявляють скільки це коштує.

Тому дітям на своїх заняттях я даю завдання – поспілкуватися з батьками та узнати у них про витрати родини: комуналка, харчування, телефон/інтернет, одяг/взуття, відпочинок/розваги, тощо. Для того, щоб порахувати скільки потрібно заробляти в дорослому житті, щоб дозволити собі жити самостійно без боргів та побутових кредитів. Майже діти про це мріють, вони хочуть самостійності, але поняття не мають скільки це коштує. І регулярно після отримання цього завдання чую від учнів:

• Батьки сказали, що то тобі ще рано.
• Батьки сказали, що не скажуть, щоб нікому не розповів.
• Батьки кажуть, що багато, але самі точно не знають.
• Батьки кажуть, що то дивне завдання, мабуть вчитель/тренер щось від них хоче, тому через дітей питає про достаток родини.

Список можу продовжити, але важливо зрозуміти суть – діти не будуть готові до самостійного життя, якщо не знатимуть скільки воно коштує. У них буде шок, коли вони зіткнуться з реаліями дорослого життя, і навряд це буде шок від радості, скоріше навпаки. Тому що батьки вважали, що… (вище є варіанти).

Звісно, є і зовсім інші приклади – коли виконання цього завдання відкриває підліткам фінансові реалії, спочатку вражає їх сумами, але дозволяє доторкнутися до реалій фінансового світу дорослих. Для батьків таке завдання – чудовий привід, який доречно використати, щоб залучити дитину до фінансового планування родини, принаймні на рівні поточних витрат: продукти харчування, комунальні платежі, побутова хімія, витрати на навчання, одяг/взуття, гаджети, побутова техніка, тощо.

В сучасному світі, щоб дізнатись приблизний рівень достатку родини, не потрібно запитувати дітей – все необхідне можна знайти через відкриті дані з інтернету. А от для того, щоб підготувати дітей до самостійного фінансового життя, якраз і потрібно їх долучати до рішень щодо витрат сімейного бюджету. І це дозволить їм підготуватися до свого самостійного дорослого життя більш впевнено та спокійно, бо воно буде для них зрозумілим. Принаймні, з цієї сторони.