Давайте одразу відкинемо ситуації, коли гроші дарують батькам для дитини, наприклад, на хрестини. Коли дитина настільки мала, що абсолютно всі питання витрат вирішують батьки, це не гроші для дітей, це допомога батькам. І якщо бабусі/дідусі подарували на 2-річчя по тисячі гривень кожен, то це батькам подарували для дитини, хоч і сказали, що то дитині – дитина ще не розуміє цінність цих кольорових папірців. Тобто, мова про той вік, коли дитина вже розуміє що таке гроші та як їх використовувати в житті, це десь від 6-7 років та старше.
І коли в такому віці дітям дарують досить вагому для дитини суму грошей (на день народження, родичі за колядування, тощо), то ми можемо спостерігати декілька поширених моделей поведінки батьків:
- забрати ці гроші, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
- на словах сказати, що це твої гроші, але нехай будуть у нас, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити;
- відкласти ці гроші в якусь окрему шухлядку/на рахунок/тощо, але не дати ними користуватися на свій розсуд;
- вплинути на дитину своїм авторитетним словом так, щоб ці гроші були витрачені на розсуд батьків, а не дитини, бо ти ще малий/мала, а ми краще знаємо що з цими грошима робити.
Логіка зрозуміла, так? Тобто, обмежити використання цих грошей дитиною, позбавивши такого важливого особистого досвіду. Більш того, саме так відбувається привчання дитини до навченої безпорадності, але це окрема величезна тема – сьогодні її розглядати не будемо.
Але і дати дитині повну волю робити з цими грошима що завгодно (накупити цукерок до алергії, роздати у дворі іншим дітям, роздерти їх на шмаття, тощо) – це інша крайність, бо користі від таких вчинків теж не буде. Тобто, важливо знайти оптимальну комбінацію, в якій ці подаровані гроші одночасно дадуть дитині задоволення та користь. Зверніть увагу, що це вкрай важлива комбінація – і задоволення, і користь разом. Бо дитині від цих грошей важливо отримати задоволення, а адекватні батьки зацікавлені, щоб їх діти отримували користь.
Дозволю собі дати декілька простих, але ефективних порад щодо таких подарованих грошей:
1. Скористайтеся цим грошовим подарунком, як приводом для навчання дитини щодо поводження з грошима – поговоріть про ці гроші, запитайте думку/плани дитини щодо цих грошей, можете обережно висказати свою думку/пропозицію, але саме в форматі розмови, а не вказівки.
2. Узгодьте яку частину цих грошей дитині доречно витратити на свій розсуд, в межах здорового глузду та збереження здоров’я – купити щось смачне чи якусь іграшку, придбати щось в комп’ютерній грі, покататись на американських гірках до ікоти, тощо. Можливо, бажання дитини не збігається з вашим розумінням доцільності витрачання грошей – дитині важливо дати отримати своє задоволення за свої гроші, для вас має бути принципово, щоб це відбулось безпечно.
3. Узгодьте яку частину грошей доречно заощадити на вагому для дитини покупку – новий телефон, велосипед, відеокарту в комп, тощо. Можете використати механізм подвоєння заощаджених грошей – тобто, дитині потрібно зібрати половину суму, а другу половину додадуть батьки. Таке подвоєння значно прискорює накопичення, робить цей процес більш позитивним, надає досвід заощаджень, бо віддалене задоволення складна для дітей операція.
Такий поділ грошей на дві частини для швидкого та віддаленого задоволення – вкрай важливий для дітей. Якщо частину своїх грошей дитина хоче задонатити на Сили Оборони, підтримати приют для тварин чи купити тортик сусідці-пенсіонерці, яка собі цього дозволити не може – це взагалі ідеальна історія. Але це має бути бажання дитини, а не ваша вказівка, бо ключовий момент – ці гроші належать дитині, ми лише допомагаємо їх краще використати. Про це мають пам’ятати батьки та від цього відштовхуватись в таких ситуаціях. Тому остаточне рішення за дитиною, але ми маємо прикласти максимум зусиль, щоб це рішення було розумним.
І ще. Відкладання грошей без конкретної мети зазвичай не має ніякого сенсу для дитини, тобто – давай їх сховаємо, про всяк випадок буде резерв. Або заощадження на якусь занадто віддалену перспективу – тобі вже 8 років, почнемо збирати на навчання в університеті, і ще за 8 років зрозумієш навіщо ми це робимо. Так не працює. Хіба що дитина сама захоче так зробити – бувають такі виняткові випадки. Але переважна більшість дітей так далеко в своєму житті не заглядає і недоречно від дитини цього вимагати.